Илья Репин. Военные поселения

Сумна річниця в історії України і Російської імперії

У 2017 році виповнилося 200 років з дня заснування військових поселень Російської імперії на території Слобідсько-Української, Херсонської та Катеринославської губерній. Після війни 1812 року економіка Росії ослабла. В державній скарбниці не залишилося коштів на утримання надмірної армії, а скорочувати війська Олександр I не бажав. Виходом із ситуації стало створення військових поселень.

У квітні 1817 року генерал-лейтенант Григорій Лисаневич, командир уланської дивізії, розквартированої в Чугуєві, оголосив царський рескрипт. Мешканці Слобідсько-Української губернії перетворювалися у військових поселян. З точки зору російських істориків, система військових поселень була на порядок більш прогресивною у порівнянні з рекрутськими наборами.

Місцеві жителі у віці від 18 до 45 років отримували казенну платню і державну землю для ведення господарства. Водночас, селяни, включаючи жінок і дітей, повинні були відбувати ще й трудову повинність. Також, поселенців зобов’язали утримувати розквартировані війська. За власний рахунок забезпечувати фуражем, харчами, надавати будинки для проживання солдатів.

Насильницький перехід до системи військових поселень викликав низку селянських повстань. Перший бунт 1817 року не був масовим і його швидко припинили. В ході другого заколоту в травні 1819 року до бунту чугуївців приєдналося донське козацтво. Український історик В.Цубенко пише, що чисельність повсталих селян перевищила 28 тисяч. Придушення заколоту особисто очолив граф О.Аракчеєв.

Російський професор О.Зубов стверджує, що до 1825 року вже третину російської армії становили військові поселення. Кількість поселян російським вченим оцінюється у 750 тисяч чоловіків і жінок. Проте, збройний опір поселян на території України тривав аж до 1829 року.

Про життя військових поселян ми знаємо завдяки спогадам Іллі Рєпіна. Великий художник народився в сім’ї чугуївського солдата. І хоча на той час умови для поселян пом’якшилися, в автобіографічній книзі «Далеке близьке» детально описаний їх нелегкий побут.

Ілля Юхимович на сторінках книги не раз повертається до аналізу аракчеївщіни:

«Самая благотворная и полезная для человечества идея, если она вводится правительством в подвластной стране по принуждению, быстро делается божьим наказанием народу. Так было и c военными поселениями y нас в России. Александр I думал осчастливить свой народ, дав ему новые полезнейшие формы жизни. Oн поручил устройство этих новых форм опытным инструкторам. Казалось, осуществится если не рай на земле, то уже наверно — благоденствие кpaя….

Порка непокорных и непонятливых. И вот великие идеи гуманистов попадают c места в карьер на испытание в исполнительные руки Apaкчeeвa. Потомки вольного казачества закрепощались в муштре. Характер простоватого казака быстро перевоспитывался в будущего каторжанина, воспитывался образцово и множился быстро. Остроги и Сибирь заполнялись беглыми и штрафными солдатами.»