Мифы о жизни Марии Башкирцевой

Сім міфів з життя Марії Башкірцевої

Марія Башкірцева- живописець другої половини XIX сторіччя, яка народилася в маєтку Гавронці Полтавської губернії, стала знаменитою лише після смерті, а найбільшу популярність їй принесла не стільки живописна творчість, скільки епістолярна. Хоча ще за життя художниці кілька її картин придбав Лувр. У наш час ці роботи знаходяться в експозиції музею д’Орсе.

Видані через три роки після смерті Марії щоденники стали бестселером того часу. Рукопис перекладали всіма європейськими мовами і навіть надрукували у США, а рецензію написало багато видатних особистостей кінця XIX століття. Серед них Прем’єр-міністр Великої Британії Вільям Гладстон, Лев Толстой, Гі де Мопассан та багато інших. Навіть через десятиліття після смерті Марії її щоденники продовжували хвилювати великі уми. Ними зачитувалися Велимир Хлєбников і Марина Цвєтаєва. Остання присвятила художниці вірш «Зустріч».

Тим часом, тільки через 100 років стало відомо, що щоденник сфальсифікований, а найпотаємніше з нього безжально вирвано. Оригінальні рукописи знайшла у 80-і роки ХХ століття професор університету міста Ренн Колетт Коньє. Щоденники вважалися остаточно втраченими, хоча всі ці роки зберігались в архіві Національної бібліотеки Франції. Вивчивши щоденники, що складаються з 84 блокнотів і 22 зошитів, К.Коньє зробила висновок, що в рукопис, крім стилістичних, внесені ще й значні змістовні правки. У 1984 році дослідниця опублікувала книгу “Марія Башкірцева. Портрет без ретуші”.

Величезну дослідницьку роботу здійснив сучасний російський публіцист О.Александров. У книзі «Справжнє життя мадемуазель Башкірцевої» автор цікаво розповідає про всі сімейні перипетії. Життя художниці та її родичів виявилося настільки оповите таємницями, що навіть 100 років потому досить захопливо читати щоденники «без купюр». Ця публікація підготовлена на підставі двох згаданих досліджень.

Міф перший: рік та дата народження

Багато років вважалося, що юна художниця померла у 24-х річному віці, а рік її народження – 1860. Встановлено, що насправді художниця народилася на два роки раніше – у 1858 році. Після смерті Марії її мати цілеспрямовано зменшила вік дівчини. Ймовірно для драматизації долі «геніальної дитини» та подальшої монетизації її «історії». До речі, на сайті Художнього музею міста Дніпра, в розділі присвяченому творчості М.Башкірцевої, досі зазначений 1860-й. Хоча дніпровські музейники вже не перший рік подорожують світом, експонуючи картину художниці «В студії».

Народилася Муся (дитяче прізвисько Марії) за старим стилем 12 листопада, а святкувала день народження на два місяці пізніше – 12 січня. З дитинства її запевнювали, що вона народилася недоношеною, через сім місяців після весілля батьків. Проте, все виявилося набагато складніше. Ймовірно її мати мала дошлюбний зв’язок на стороні. Стверджувати, що відбувся адюльтер не буду. Однак, внаслідок сімейного скандалу батьки Марії за два роки розлучилися.

Міф другий: Башкірцева з родини заможних поміщиків

Дід Мусі – генерал Башкірцев П.Г., після відставки, придбав задешево маєток під Полтавою у зубожілого сімейства, що збанкрутувало. В щоденнику Марії щодо обставин цієї угоди записано: «говорять навіть, що в цій угоді він виявив неабияку жадібність і дуже мало шляхетності. Що ж, люди є люди».

Невідомо як склалася б доля Мусі, якби не любовні інтрижки її матері – Марії Степанівни. До мами залицявся заможний холостяк Фадей Романов. Ідея “підчепити” Романова належала Жоржу – братові матері Мусі. Запис у щоденнику: «І ось його стали приманювати – спершу напустили на нього маму, дуже кокетливу. Він в неї закохався. Поїхали всі разом до Харкова, потім до Ялти. Жорж його все підбурював, так що життя вели незбагненне. Я і сама, як могла, застосовувала власні чари дев’ятирічної дівчинки».

Наступні події нагадують детектив Агати Крісті. Запійний холостяк раптом одружується з негарною сестрою Марії Степанівни — Надін, і за рік раптово помирає. Рідна тітка Мусі в одну мить стає казково заможною. Саме з цього часу родина починає світське життя чужим коштом…

Міф третій: від’їзд за кордон задля лікування Мусі

У майбутньої художниці було дві гувернантки і обидві в різний час померли від сухот. Перша, з відкритою формою туберкульозу, померла ще в 1868 році. Таким чином у дівчинки практично не було шансів не заразитися. Від’їзд за кордон для лікування Мусі – це лише вигаданий привід для довгоочікуваного вояжу матері та її розгульних родичів. Помпезний виїзд родичів в Європу відбувся тільки в 1870 році, за рахунок Фадея Романова. Поштовхом до переїзду став не туберкульоз, що прогресував у 12-річної дівчинки. В родині, нарешті, з’явилися необхідні кошти для недешевого життя в Європі.

Задовго до цього, ще на Полтавщині, дядьки також «відзначилися». Нескінченні п’яні витівки, скандали і арешт жандармами Жоржа. Улюблене заняття – з п’яну шмагати різками перехожих нешляхетного походження. Отже, сімейка за лінією матері була ще та!

Молодший брат Мусі на ім’я Поль теж не відставав від своїх дядьків. Кинув навчання і з 14 років гуляв з кокотками. У Ніцці Башкірцевих відмовлялася приймати навіть рідна сестра батька Мусі. Їх не запрошували на світські бали. Муся танцювала виключно на відкритих благодійних вечорах, попередньо придбавши вхідний квиток. Головна ж розвага сімейки – подорожі потягом у Монте-Карло, куди її мати щоразу відправлялася в компанії нового залицяльника. У ці поїздки Марія Степанівна брала з собою і неповнолітню дочку.

Міф четвертий: батько Мусі кинув дружину з дітьми

З цього приводу О.Александров пише: “Костянтина Башкірцева дуже бентежив розрив з дружиною. Одного разу він зважився на відчайдушний вчинок і викрав з маєтку тестя власну семирічну доньку та її брата Поля (він же Павло). Тесть з тещею майже силою відбили дітей”.

Погодьтеся, досить незвичайна поведінка для «гуляки», у якого до того ж присутні сумніви щодо батьківства першої дитини. На сторінках щоденника Марія згадувала: «батько викрав нас і сховав у селі, щоб змусити маму повернутися. Бабуся бушувала, звикнувши все життя кричати на слуг. Батько жодного разу не перетнув меж ввічливості. Пізніше я зрозуміла, що так виявлялася в ньому огида до грубості і скандалів».

Міф п’ятий: образ Марії як юної витонченої натури

У 15 років, закохавшись в лорда Гамільтона, ця «наївна дівчинка» записала в щоденнику: «Я визнаю любов тільки таких чоловіків, як лорд Гамільтон, тому що вони багато знають і багато бачили. Хлопчик двадцяти двох років любить як жінка. Я була б горда, якби мене полюбив саме такий чоловік, який вправний у любові».

Не подобаються Мусі наївні юнаки, їй потрібні досвідчені, авторитетні, а найголовніше заможні чоловіки. А привід до щоденних багатогодинних занять виявився також досить прозаїчним: «Я вирішила пройти курс навчання ліцею в Ніцці. На все мені потрібно дев’ять годин щодня. Я хочу працювати як звір. Я не хочу бути нижче свого чоловіка». Під майбутнім чоловіком розуміється той же недосяжний для Мусі лорд Гамільтон.

Міф шостий: як зароджувався епістолярний талант Марії

У 1875 році до Марії залицявся представник “золотої молоді” Ніцци Еміль д’Одіффре. Його дядько розбагатів завдяки торгівлі тканинами. Мусю соромило, що у обранця немає «бездоганної репутації англійського аристократа». І все ж пристрасно мріяла вийти за нього заміж.

Річ у тім, що вище суспільство Ніцци не приймало представників скандальної родини Башкірцевої у власне коло. Муся з цього приводу була сильно збентежена. Родичі Фадея Романова звинуватили сестер у підробці заповіту. Судовий процес тривав майже 10 років. До того ж низка гучних скандалів остаточно підірвала сімейну репутацію. Двоє рідних братів матері художниці (дядьки Мусі) судилися між собою, не поділивши одну дружину на двох, яка була старша за них удвічі.

Тим часом, Еміль не захотів, а може і не зміг ввести Марію у вищий світ Ніцци. Сімнадцятирічна Муся не просто розчарована, вона розлючена. В помсту починає тероризувати залицяльника та його батька. Надсилає на їх адресу анонімні листи з погрозами і непристойностями. Пізніше вирішує поквитатися – написати роман, що “викриватиме родину д’Одіффре». Амбітна Муся чомусь впевнена, що книга вийде не гірше, ніж у Олександра Дюма.

Міф сьомий: Марія відкинула залицяння Мопассана

У деяких публікаціях зустрічається розмите трактування листування Мусі з французьким романістом. Нібито, отримавши послання, письменник був здивований і заінтригований її літературним даром. Насправді невгамовна жага слави і бажання потрапити у вище суспільство не давали Мусі спокою.

Автор “Пампушки” волочився за прихильницями, які його буквально брали в облогу. Призначав побачення жінкам навіть через газети. Прочитавши про один з таких випадків, Марія пише листа Гі де Мопассану: «Уже рік, як я збираюся написати вам … Але ось, дня два тому, я прочитала в газеті, що хтось вшанував вас милим посланням, і ви просите цю чарівну особу повідомити вам адресу, щоб відповісти їй. У мене відразу народилися ревнощі, мене знову засліпив ваш літературний хист, – і ось я перед вами.»

Мопассан, як чоловік, заінтригований, йому глибоко наплювати на її літературний стиль. У відповіді письменник, як досвідчений ловелас, поступово починає «підгортати» чергову екзальтовану дівчину. Зрештою навпростець запитує як вона виглядає, одночасно призначаючи побачення. Листування Мопассана з Марією – чергова інтрижка письменника (у цей час він вже хворів сифілісом), із загального валу любовних листів, поставлених на конвеєр.

Після смерті художниці її родичі старанно ідеалізували образ передчасно померлої Марії Башкірцевої. Скандальна сімейка видавлювала гроші з будь-кого та з будь-чого! Залишається тільки дивуватися, як дядьки й тітки не розпродали усі картини. Втім, можливо тому, що гонорари від виданих «порізаних щоденників» приносили більший прибуток, ніж полотна, що залишились. У 1908 році близько 150 полотен і малюнків мати Башкірцевої подарувала Російському музею Олександра ІІІ (Санкт-Петербург). Про подальшу сумну долю картин докладно написано у Вікіпедії.