Фамильный герб Миклашевских

Фатальна доля нащадка Великих київських князів

У 1904 році в старовинній дворянській родині Миклашевських стався сімейний скандал. Один з трьох синів на ім’я Костянтин, після закінчення Олександрівського ліцею (м.Санкт-Петербург), відмовився від кар’єри в МЗС і поступив до Імператорського петербурзького театрального училища.

Батько сімейства пригрозив залишити сина без спадщини і вигнати з дому. Проте 19-річний юнак у своїх намірах був непохитний. Поряд з цим записався на додатковий курс в Консерваторію, вважаючи, що майбутньому театральному режисерові необхідно вміти писати музику.

з роду князя Мстислава

Батьки ще довго не могли примиритися з акторською професією сина. Покоління Миклашевських – це військові аристократи, які ведуть своє коріння із роду князя Мстислава!

Родина володіла кількома маєтками, у тому числі, садибою «Приютне» в Аркадії (м.Одеса). Поряд з родовим маєтком у с. Біленьке (Запорізька область) їм належало кілька заводів. Дітям щоліта надавалися грошові кошти для закордонних подорожей. Юні спадкоємці шикували на модних курортах. У будинку прислужували лакеї і кухар з Парижа.

Тим часом, Костянтин користувався тільки двома кімнатами, у яких був окремий вхід в квартиру батьків із внутрішнього двору. При цьому, майбутній театральний режисер подорожував Європою виключно в третьому класі, опановував мови і культуру європейських націй. Відвідував бібліотеки, музеї, вивчав архітектуру.

Варто відзначити, що хоча дитинство Костянтина Михайловича пройшло в Україні (уродженець м. Києва, 20.05.1885), чималий період його життя до еміграції пов’язаний з Санкт-Петербургом. З міста на Неві відправився на фронт у Першу світову війну. У цьому ж місті, напередодні Жовтневої революції, опублікував низку наукових праць з історії італійської комедії. Грав в театрі Музичної драми.

Під час громадянської війни два роки мешкав в Одесі і працював режисером в Народному театрі. Додатково підробляв читаючи лекції з історії театру. На одній з лекцій познайомився з молоденькою студенткою Людмилою Ейзенгардт, яка згодом стала другою дружиною Миклашевського. Зі спогадів Людмили відомо, що в Одесі Костянтина Михайловича утримувала тільки хвора на онкологію мати.

“Чорти лілові” – улюблена лайка Горького

У 1920 році, після повернення в Петроград, Миклашевський поставив сатиричну п’єсу Максима Горького «Роботяга Словотеков». Головний герой – недалекий хамуватий начальник, який будує блискавичну кар’єру. Театральну постановку через три дні заборонили як контрреволюційну. Втім, і сама п’єса письменника жодного разу не видавалася.

У ті роки М.Горький серед близьких друзів виправдовувався, що жанр комедії не для нього:
– Пристали видавці, чорти лілові: напиши і напиши! Не мого розуму ця справа, я людина важка. До речі, «чорти лілові» була улюблена лайка Горького.

Деяку частину фамільних коштовностей Костянтину Михайловичу вдалося зберегти і потайки вивезти до Франції у 1925 році. Скромність і розсудливість К.Миклашевського виявилися і в еміграції. Представник стародавнього роду не став витрачати кошти від реалізованих діамантів. У перші ж дні влаштувався працювати статистом на кіностудії. Працюючи за копійки, цілеспрямовано вивчав специфіку знімального процесу. Також перетворив власне хобі – вміння фотографувати у додатковий заробіток. Пізніше, став на ноги, відкрив антикварну крамницю на Rue du Faubourg Saint-honoré.

Людмила не пробачила чоловікові подружню зраду і через 2 роки повернулася в СРСР. Хоча Миклашевський благав її залишитися. Обіцяв взяти на себе повне утримання колишньої дружини. На той час Костянтин Михайлович вже грав головні ролі у французькому і німецькому кінематографі. З урахуванням складності вимови прізвища, сценічне ім’я актора скоротили до Konstantin Mic.

У 1938 році Людмилу заарештували і присудили 10 років таборів. За рік до цього розстріляли її другого цивільного чоловіка. Через багато років Миклашевську реабілітували, вона мешкала в комуналці, отримувала соціальну пенсію 35 карбованців і померла у злиднях в 76 років.

Життя Костянтина Михайловича трагічно обірвалося в грудні 1943 року. Лягаючи спати, ця дивовижна людина, просто забула перекрити вентиль газової плити в паризькій квартирі.