Джон Браунинг

Феномен Браунінга

Здається, що немає такої людини, яка хоча б раз у житті не читала геніальний роман Олександра Дюма «Три мушкетери». На відміну від численних екранізацій, в романі розповідається про курйозну інтригу – пошуки мушкетерами грошових коштів на придбання спорядження та екіпіровки для військових дій.

Методи середньовічного васалітету – перекладання сюзеренами фінансового тягаря на плечі васалів, дворян, а в подальшому і на рядових військових творчо розвинулися в Російській імперії. Звичайно ж, військове міністерство не відмовлялося озброювати особовий склад. Однак, різниця між табельним озброєнням і нагальними потребами у військових зразках, в буквальному сенсі, виявилася доленосною.

Так, наприклад, напередодні Кримської війни, російському офіцерові надавали два однозарядних капсульних дульнозарядних пістолета. Головні армійські інтенданти запевняли, що капсульного пістолета цілком достатньо для боєздатності армії. З нього можна було один раз вистрілити, а потім, взявши за ствол, використовувати у рукопашній сутичці, приголомшуючи ворога зліва направо. Якщо офіцер бажав отримати скорострільну зброю, то купував револьвер за власний кошт, на підставі переліку рекомендованих до придбання зразків озброєння.

«Введеніе скорозаряжающагося оружія» зафіксували в Статуті стройової піхотної служби тільки у 1860 році, за пропозицією барона Зедделера (пізніше став генералом від інфантерії). З часів Петра I Російська імперія постійно воювала. Втім, і допетровські стрільці не засиджувалися вдома. Щоб життя і військова кар’єра передчасно не перервалися, офіцери вимушені були купувати надійну зброю за власні гроші. Це як раз той випадок, коли скупий платить двічі, якщо встигає дожити до другого разу.

Аналогічна ситуація виникла на початку XX століття, коли в російському військовому середовищі виникла дискусія: чи вважати наган ефективною зброєю або, за прикладом європейських країн, перейти на самозарядні пістолети. Після випробувань, що проводили в офіцерській стрілецькій школі у м. Оранієнбаум, військове керівництво наказало вважати наган надійною зброєю, що, до речі, відповідало дійсності.

А військовим, що бажали стати щасливими власниками сучасних самозарядних пістолетів довели чергове Найвище веління. Наказом військового відомства № 74 від 07.02.1907 року, до переліку рекомендованих для придбання моделей додали пістолет Браунінга №2 зразка 1903 року.

Раптом, на загальне здивування, військові дізналися, що поки в армії йшли дискусії та випробування, пістолет Браунінга вже декілька років використовувався як службова зброя співробітниками російського міністерства внутрішніх справ, а також чинами окремого корпусу жандармів.

Епоха Браунінга починається у 1896 році, коли комерційний директор, побудованих неподалік міста Льєж збройових заводів «Fabrique Nationale d’Armes de Guerre», Гарт О’Берг запросив до Бельгії талановитого американського конструктора Джона Браунінга та його брата Метью. Вже через чотири роки з’являється новий пістолет Браунінг №1 зразка 1900 року. Це була революція в галузі конструювання ручної вогнепальної зброї. До Браунінга такі відомі зброярі як Маузер, Бергман, Люгер, Борхардт, конструювали пістолет за, так званою, «гвинтівковою схемою». Ствол, потім постійний магазин, що наповнюється патроном з обойм або пачок. Затвор та ударно-спусковий механізм (УСМ) розміщувалися у ствольній коробці. Зброя була важкою, мала великі габарити і чималу кількість деталей, що занадто висувались.

Браунінг пішов іншим шляхом – ствол і УСМ сховав під зовнішнім нерухомим кожухом-затвором. Поворотну пружину розмістив над стволом у спеціальному пазу. Пружину з’єднав за допомогою тяги з сережкою, підвісивши зсередини до верхньої планки затвора кожуха. Нижній кінець поворотної сережки з’єднав з ударником, а поворотна пружина спрацьовувала і для приведення в дію ударника. Потужність, що передавалася ударнику, дозволила запалювати навіть третьосортні капсулі. У 1900 році пістолет Браунінга взяли на озброєння в армії Бельгії, а через нетривалий час пістолет з’явився у вільному продажу.

Конструкторська ідея отримала подальший розвиток під час створення німецьких кулеметів MG-15 і MG-17 напередодні Другої Світової війни. Змінна обойма (змінна обойма 7 патронів) вставлялася у рукоятку. В результаті створили легкий (640 г), компактний (довжина 170 мм) пістолет. Незважаючи на те, що Браунінг №1 відразу взяли на озброєння в бельгійській армії, європейські військові поставилися до нього з прохолодою. Навіть з урахуванням виняткових властивостей, залишався один істотний недолік – мала потужність патрона калібру 7,65. Протягом 1900 -1910 років виготовили 724450 пістолетів.

При цьому пістолет сподобався революціонерам, у тому числі, російським есерам. У 1906 році дванадцять латиських соціал-демократів, озброєні браунінгами, пограбували державний банк у Гельсінгфорсі (Велике Князівство Фінляндське Російської імперії). Також з Браунінга стріляли у Столипіна в 1911 році, а в 1918-му – у Леніна.

Отримавши необхідний досвід у доопрацюванні першої моделі, Браунінг, на прохання військових, у стислий термін випускає наступну модель – Браунінг №2, зразка 1903 року. Для цієї моделі конструктор спеціально розробив 9-ти міліметровий патрон, який отримав назву «браунінг довгий». Конструкція пістолета спростилася, а процес розбирання став зручнішим. Довжина пістолета склала 203 мм, вага 910 г, довжина ствола 128 мм. Обойма вміщала 7 патронів, але випускалася і подовжена обойма на 10 патронів. Мала партія Браунінгів комплектувалася дерев’яними кабурами – прикладами. Пістолет взяли на озброєння в Бельгії, Сербії, Туреччині, Росії, Нідерландах, Парагваї і Перу.

У Швеції Браунінг випускався під назвою «модель №7» на державному збройовому заводі в місті Гукскварна. Перші партії шведської моделі Браунінга придбали для окремого корпусу жандармів в Росії. Службовці “Царської охранки” швидко оцінили якості цього пістолета. Завдяки відсутності деталей, що висувались, а також плавним обводам, пістолет легко ховався під одягом. Прихований в корпусі курок дозволяв здійснити перший постріл навіть крізь одяг. Втім, професіоналам вистачало й одного пострілу. Тим часом, деякі експерти вважали, що пістолет мав надлишкову потужність, як для службової зброї. Жандарми, що вижили в жорстоких перестрілках з російськими революціонерами-терористами, з таким визначенням не погоджувалися.

Пістолет прижився і в російській армії. Став улюбленою зброєю льотчиків імператорського військово-повітряного флоту і офіцерів бронедивізіонів. В тісноті кабін літальних апаратів і броньовиків, де не було зайвого місця, браунінг легко ховався у внутрішню кишеню френча або до задньої кишені галіфе.

Тільки для окремого корпусу жандармів було придбано 10 тисяч пістолетів. Армія закуповувала для себе окремо. Для порівняння, напередодні Першої Світової війни, пістолетів Люгера для російської армії придбали до однієї тисячі.

В ході громадянської війни браунінги використовувалися по обидві лінії фронту. За однією з легенд, Браунінг №2 зразка 1903 року любив носити вождь Жовтневої революції В.І.Ленін. Майбутній дитячий письменник, а під час громадянської – юний командир полку Червоної армії Аркадій Гайдар, також мав схильність до цієї моделі пістолета. Після революції браунінгом озброювалися партійні працівники, а також оперативні співробітники карного розшуку і ОГПУ. Продуманість конструкції та якість виготовлення Браунінга зразка 1903 року, дозволила експлуатувати пістолети в СРСР до 40-х років.

У 1910 році з’явився наступний зразок – громадянська модель N2. В оновленому пістолеті застосували безкурковий механізм (ударніковий). Легкий, вагою у 600 грам і довжиною 152 мм семизарядний пістолет калібру 7.65 отримав комерційний успіх по всьому світу.

Коли на початку 20-х років ХХ століття уряд Югославії замовив для армії 60 000 пістолетів, на основі моделі 1910 року розробили новий армійський пістолет під калібр 7.65 мм і 9 мм “короткий”. Довжина збільшилася до 178 мм, вага склала 730г, ємність магазину 9 патронів. Цей пістолет перебував на озброєнні в Югославії, Бельгії та у Нідерландах. У Вермахті проходив під індексом “P626 (b)”. Випуск Браунінга зразка 1922 року тривав до 1961 року. Всього виробили 396 865 пістолетів.

Створенням пістолета зразка 1903 Джон Браунінг визначив шляхи розвитку в конструюванні пістолетів на десятки років. Ідеї Браунінга використовувалися для створення таких легендарних пістолетів, як “Кольт 1911” та “ТТ”, а також “Вальтер ППК”, “ПМ”, пістолет Стєчкіна. До речі, під час Другої Світової війни німецькі диверсанти використовували Браунінги зразка 1903 року через їх схожість з “ТТ”. У 1986 році шведська армія зняла з озброєння пістолет “Лахті” і знову переозброїлася на модифіковану “модель N7”, іншими словами, Браунінг зразка 1903 року.

Джон Браунінг увійшов в історію як неперевершений геній автоматичної зброї. Крім пістолетів, інтереси зброяра простягалися від мисливських рушниць до великокаліберних кулеметів. Деякі “дітища” Браунінга столітньої давності досі затребувані. Мисливці продовжують використовувати самозарядний дробовик “Auto-5”, а на озброєнні армії США і країн НАТО залишається кулемет М2. Пістолети Браунінга в ХХ столітті на стільки популяризувалися, що “браунінг” став ім’ям прозивним. Браунінгом називали кожен автоматичний пістолет незалежно від марки.