Культурологічний трилер — народження жанру

Тут і зараз, просто на наших очах відбувається виникнення нового жанру літератури та кіно. Його зразки поки що нечисленні, але вельми яскраві. Достатньо одного прикладу: при всій своїй неоднозначності, кожен новий опус короля жанру – Дена Брауна, стає однією з найочікуваніших книжних подій року. Отже, є феномен, який варто дослідити та дати йому ім’я. І це ім’я – культурологічний трилер.

Трилер як такий має багато спільного з детективом. Але в останньому основне питання: хто це зробив? В трилері ж читач або глядач напружено (звідси й назва жанру!) слідкує, як перебігає двобій сил та що з цього вийде. Ставки в трилері завжди максимально високі – герой має не лише дізнатися правду стосовно того, що вже відбулося, але й попередити велике нещастя, яке ще тільки може трапитися. Під пером талановитого письменника така увага до всіх трьох часів – минулого, сучасного, майбутнього – може перерости у філософське дослідження на тему «Хто ми такі, звідки ми і куди йдемо». Недарма в одному з останніх романів того-таки Дена Брауна фігурує картина Поля Гогена з такою назвою.

Зазвичай вважається, що жанр трилеру породжений ХХ століттям. В принципі, це вірно, хоча вже деякі твори Шекспіра можна читати (і ставити) саме як трилери. Великий драматург ввів до обігу «типовий набір» ролей: Жертва, Інтриган, Виконавець злочину, Підставлений… У нього ж чи не вперше виникає така характерна для трилера тема як герой-одинак, який знаходиться між двома силами – закону та злочинності, легалізму та анархії. Згодом цю тему довів до досконалості засновник сучасного трилеру Джон Бакен в «Тридцяти дев’яти сходинках».

Герой трилеру нерідко опиняється в ситуації, коли він позбавлений свого статусу, майна, людських зв’язків, навіть чесного імені. З одного боку, це створює сюжетний конфлікт. З іншого – дозволяє персонажу, а з ним і читачу, спробувати розібратися, що ж таке людина та людське життя.

Пізнати самого себе – велике завдання, але й цього недостатньо. Часто герой трилеру має також зрозуміти свого ворога, щоб передбачити його дії і отримати перемогу. Наступним рівнем складності, наявним далеко не в усіх трилерах (що й дозволяє виділити деякі з них в окрему категорію) – є розуміння соціального, політичного, культурного контексту. Для героя воно необхідно, щоб вижити та перемогти. Для автора – щоб передати читачам важливу інформацію, а інколи і власну філософію. Наприклад, в «Левіафані» Бориса Акуніна розуміння японської культури дозволило Фандоріну виправдати невинного. А читач дізнався більше про співвідношення цінностей Заходу та Сходу.

Деякі письменники йдуть ще далі. У них весь світ постає як єдиний великий код, якій треба розшифрувати! Інколи це робиться свідомо. Так, кожен твір християнського платоніка Г.К.Честертона можна читати як релігійно-філософську притчу. Але й незалежно від намірів автора, жанр трилеру (як і детективу) має метафізичний підтекст. Знайти і зупинити того, чия вина порушила світовий порядок – означає врятувати весь універсум. В міфології самого викриття страшної таємниці було достатньо, щоб життя повернулося до ладу. В модерній культурі спасіння світу виглядає більш наочно.

Сучасний трилер можна поділити на багато піджанрів. Наприклад, довгий час науково-технічний прогрес спокушав белетристів пропонувати власні більш чи менш оптимістичні прогнози щодо запровадження новітніх технологій. Кульмінацією стали технотрилери Майкла Крайтона, найбільш відомим з яких став екранізований Стівеном Спілбергом «Парк юрського періоду».

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть авторів стали все частіше приваблювати складнощі внутрішнього життя культури – контакти різних цивілізацій, взаємовплив минулого та теперішнього, проблеми прихованої спадщини, яка все ще визначає спосіб життя людей. Таким чином, в центрі уваги опинилися гуманітарні дисципліни.

Першим варіантом є трилер історичний. Його структура та сюжет можуть бути доволі традиційними для жанру, але дія розгортається в минулому. Це вимагає від автора не лише знання фактів, але й глибокого розуміння духу епохи, як то демонструє Майстер Чень (псевдонім професійного сходознавця Д.Косирева). Інколи в історичних трилерах («Ім’я рози» Умберто Еко, «Моє ім’я –червоний» О. Памук) інтрига зав’язується навколо філософського чи мистецького феномену, що зближує його з культурологією.

Другим типом є власне культурологічний трилер. Тут дія (вся, або основної сюжетної лінії) відбувається в наш час. Герої намагається розв’язати загадку, яка поєднує минуле, сучасне і майбутнє, причому для цього їм потрібні спеціалізовані знання з історії та культурології. Твори з подібними характеристиками були відомі й раніше – наприклад, «Чорний замок Ольшанський» В.Короткевича. Однак справжнє народження жанру відбулося з виходом творів Дена Брауна, які стали об’єктом гарячих дискусій та зразком для численних наслідувань. Українські автори теж підключаються до теми, свідченням чому, зокрема, твори Л.Лузіної, М.Хомича та Л.Підгірної.

Культурологічний трилер, в цілому, протистоїть тому, що М.Веллер назвав «дегероїзацією літератури». Адже тут має місце особиста відповідальність героя за стан світу і віра в те, що цей стан не є безнадійним. В той час як елітарна література часто захоплюється прискіпливим дослідженням авторських комплексів, які видаються за загальнолюдські, популярна культура залишається більше зорієнтованою на позитив.

Новий жанр, за умови талановитої інтерпретації, сприяє підвищенню престижу гуманітарного знання, а також має непересічні етичні та філософські підтексти. І, врешті-решт, успіх культурологічного трилеру доводить, що сучасна людина все ще не розучилася читати книжки.