Малолетний император Пу И

Українська афера зі спадщиною останнього китайського імператора

2 грудня 1908 року змови і палацові інтриги допомогли зайняти трон Китайської імперії дворічному хлопчику – представнику маньчжурської династії. В історію він увійшов як останній китайський імператор – Пу І. Це була неординарна особистість зі складною долею.

В юнацькі роки – здібний учень. Тяжів до західної культури і з легкістю засвоював іноземні мови. Під впливом наставників вивчав досвід «революції Мейдзі» в Японії і реформи Петра I в Росії. Планував впровадження в Китаї конституційної монархії і проведення буржуазних реформ.

Тим часом, стихійні революції і військові заколоти на початку XX століття призвели до руйнування династії Цин. Як наслідок, юного імператора усунули від влади і до 26 років він мешкав у вигнанні.

У 1932 році під патронатом японського уряду, в новій державі Маньчжоу-го, Пу І був обраний верховним правителем. Втім, в серпні 1945 року, напередодні наступу Червоної Армії, імператор з найближчим оточенням, зібравши фамільні коштовності, намагався сховатися в Японії.

Однак в результаті військової спецоперації НКВС, Пу І зі свитою заарештували на аеродромі і вивезли в СРСР. Почалися важкі роки випробовувань та поневірянь в далекосхідних радянських спецтаборах.
Розкриваючи його образ, варто відзначити, що імператор навіть на тюремному подвір’ї примудрився розбити город, де вирощував овочі та квіти! А на сорокаріччя зробив пропозицію радянській громадянці з персоналу табору. Незважаючи на те, що з ним вже було три китайських дружини.

Проте, ця цікава історія має саме безпосереднє відношення до України та культурної події 15-річної давнини. У 2002 році ЗМІ повідомили про організацію на території Нацбанку «закритої» виставки грандіозної колекції декоративно-прикладного мистецтва загальною вартістю $ 1 млрд.

Серед безлічі раритетів згадувалася колекція останнього китайського імператора (вази, ритуальні предмети, столове срібло XIX століття). Усі 136 предметів згодом, вдруге експонувалися в столичному музеї, а провенанс з пафосом висвітлювався декількома друкованими виданнями. Нібито предмети мистецтва отримав генерал НКВС у подарунок від імператора, а надалі їх реалізували приватному колекціонерові з Києва.

Згодом метушня навколо колекції затихла. Як з’ясувалося, вона перебувала на зберіганні в одному з українських банків в якості застави за кредитом. Новопризначений топ-менеджмент банку ініціював перевірку активів і звернувся в приватному порядку в компетентні органи по допомогу.

За пару тижнів було встановлено, що вартість у $11 млн, сформована на підставі експертного висновку київського музею – фікція! Втім, і отримані з ФСБ РФ фотокопії архівних документів свідчили не на користь красивої легенди. Абсолютно всі вилучені у Пу І в день арешту цінності, в 1950 році були передані представникам Китайської народної республіки разом з імператором та його свитою.

Сам Пу І через роки в мемуарах писав, що цінності (діамантові прикраси) були їм заховані в подвійному дні валізи з його особистими речами. Зрозуміло, що під час втечі, коли кількість місць в літаку обмежена, при всьому бажанні неможливо взяти з собою всі особисті речі, навіть срібні!

Приватне розслідування не мало логічного завершення. Керівництво банку відмовилося офіційно звертатися з позовом до суду. Про розміри збитків також в широких колах не афішувалося.

І наостанок, “злі язики” стверджують, що дехто на Банковій в тому році “перекреслив” подання на нагородження колекціонера званням Героя України. Можливо і даремно. Адже історія, в цілому, вийшла цікава, чи не так?