Наприкінці липня 1936 року Лені Ріфеншталь почала зйомки добре відомого фільму «Олімпія», а у 1938-му кінострічка отримала головний приз на Венеціанському кінофестивалі. Тривалий час улюбленій режисерці Гітлера дорікали в пропаганді ідей націонал-соціалізму. Втім, досі деякі кінокритики вважають фільм про Олімпійські ігри в Берліні однією з кращих кінострічок усіх часів і народів.
Щоб передати дух давніх змагань і спадкоємність ігор Еллади, 17 липня 1936 року режисерка зі знімальною групою вирушила в Грецію. На берегах Середземного моря Лені шукала типажі: смаглявих атлетичних греків, які “для кадру” повинні були пробігти естафету з факелом (олімпійським вогнем). Після безуспішних пошуків серед кількох бігунів знайшовся головний претендент для зйомок у кіно.
18-річний юнак був смаглявий, темноволосий і атлетичний, а головне – фотогенічний. Лені вирішила надати йому роль. Не знаючи грецької мови режисер спробувала спілкуватися з ним за допомогою знаків, але незабаром з’ясувалося, що юний “грек” володіє французькою. Надалі виявилося, що юнак зовсім і не грек, а син російських емігрантів, які втекли з радянської Росії і його ім’я Анатоль.
Хлопець був сором’язливий і скромний. Грошей в родині катастрофічно не вистачало. Знявши з ним необхідні епізоди на плівку, режисер домовилася з посольством Німеччини і допомогла Анатолію переїхати у Берлін. У своїх спогадах Лені Ріфеншталь пише:
“Згодом на прохання його батьків ми допомогли юнакові переїхати у Німеччину, де він мав намір вчитися на кіностудії “Тобіс” тонкощам акторської майстерності. На жаль, у нього був вібруючий голос, і з його планів нічого не вийшло. Проте він не хотів більше виїжджати з Німеччини. За дуже короткий час досконало опанувавши німецьку, він став працювати креслярем на заводі і, коли почалася війна, пішов записуватися добровольцем у військову авіацію. Він був невтішний, коли йому як іноземцю відмовили. Однак наполегливе бажання Анатоля виповнилося на військово-морському флоті. Він став підводником на небезпечному човні-малютці”.
На жаль, в мемуарах Лені Ріфеншталь не згадується про подальшу долю Анатолія. Немає жодних фотографій актора і не вказується прізвище. Однак ця невеличка історія про Анатолія настільки збентежила (читач не повинен забувати, що йдеться про нацистську Німеччину!), що я поставив собі за мету з’ясувати, ким насправді був “російський” емігрант з кінофільму “Олімпія”.
Естафета від античності до Олімпіади 1936 року
Тільки рік тому прочинилися завіса над таємницею особистості Анатолія. Німецький публіцист Фолькер Клюге в статті під назвою “Анатолій – факелоносец. Правда про пролог до Олімпії Ріфеншталь” (в оригіналі “Anatol, the Torchbearer. The truth about the prologue to Riefenstahl’s”) так описує події, пов’язані з встановленням особи актора:
“У лютому 2018 року, через п’ятнадцять років після смерті улюбленої жінки-режисера Гітлера Лені Ріфеншталь, Фонд прусської культурної спадщини забрав з маєтку близько 700 коробок з матеріалами. Художню спадщину Ріфеншталь не тільки було врятовано, але і відправлено на зберігання до державної установи”.
Одесит Анатолій – символ Олімпійських ігор 1936 року
Переглядаючи особистий архів Лені Ріфеншталь, в коробці під номером 309 дослідники виявили матеріали, пов’язані з кінопробами актора на ім’я Анатоль. Епізод з бігунами та олімпійським вогнем дійсно замислювався як елемент пропаганди.
Лені Ріфеншталь хотіла транслювати кіноглядачам думку про спадкоємність поколінь. Алегорія естафети – це символічний зв’язок: спортсмени з античних часів нібито вручають факел з олімпійським вогнем в руки наступникам – представникам “вищої раси” Третього Рейху.
Натурні зйомки із запалюванням олімпійського вогню та естафетою проходили у грецькому місті Піргос. Як виявилося, головним бігуном дійсно був емігрант з радянської Росії на ім’я Анатолій Добрянський. У своїй публікації Фолькер Клюге стверджує, що актор народився в Одесі 15 лютого 1918 року. Його батько брав активну участь у Білому русі і воював під командуванням Денікіна. На початку 1920-х років родина втекла на Крит, а пізніше Добрянські переїхали в місто Піргос.
Кар’єра Анатолія Добрянського у Третьому Рейху
Оскільки кіноіндустрія у нацистській Німеччині безпосередньо залежала від думки Йозефа Геббельса, Анатолія Добрянського зарахували до офіційного штату акторів і видали посвідчення члена Імперської палати кінематографії (Reichsfilmkammer). Без цього посвідчення і особистого схвалення міністра пропаганди знімати Анатолія ніхто б не наважився.
У 1938 році, поки Лені в ході світового турне їздила країнами Європи демонструючи фільм про Олімпійські ігри, Анатолій одружився. Його нареченою стала симпатична берлінка. Фолькер Клюге пише, що після весілля інтерес Лені Ріфеншталь до Анатолія Добрянського пропав остаточно. Хоча в особистих мемуарах Лені немає навіть натяку на існування неформальних відносин між актором і режисером.
Через три роки у 1941-му Анатолій нарешті домігся зарахування в діючу армію. Знання декількох іноземних мов зіграли свою роль. У військово-морському флоті Добрянський значився фахівцем “з прослуховування розмов”.
Тільки у 1944 році Анатолія перевели на розвідувальний підводний човен у малі бойові підрозділи (Kleinkampfverbände der Kriegsmarine). Саме тоді колись потужний підводний флот Третього Рейху був практично знищений. Німеччина готувалася до оборонної війни і грос-адмірал Карл Деніц просував нову військову концепцію з використанням малих підводних човнів.
Про життя Анатолія Добрянського після війни інформації майже немає. Відомо тільки, що колишній актор оселився в Баварії, працював торговим представником фірми, що виробляла жіночі панчохи і помер 24 липня 1982 року.