Найобдарованіші митці створюють свої шедеври з такою удаваною легкістю, що збоку складається оманливе враження, ніби творчий акт не вимагає від них ніяких зусиль, і що сама творчість є суцільною радістю. Але як воно є насправді? Творчий акт і досі лишається більшою мірою непізнаним феноменом, адже розуміння його лежить десь на межі відомих явищ (психологія творця, його освіта, досвід і майстерність і т.д.) та до кінця незрозумілих (наприклад, сутність натхнення і осяяння). Спробуємо вивчити це питання, починаючи з найбільш загадкового моменту ― появи твору.

В історії світової культури було чимало випадків, коли митці не приписували собі авторство власних творінь. Таке явище, як анонімні твори, стало масовим в епоху Середньовіччя і було продиктовано світоглядом цієї епохи, що пояснюється цілком логічно. Виходячи з того, що Бог і все, що з Ним пов’язане, вважався головним та таким, що має найбільший сенс у земному та вічному житті людини, а роль людини зводилася до служіння Богу (тобто буття “рабом Божим”), то і все, що людина мала, в тому числі її здібності і таланти, було даровано Богом і належало тільки Йому. Тому творці вважали, що це не вони пишуть (літературні, музичні та живописні твори, особливо ікони), а їхньою рукою творить Бог. Звідси широке розповсюдження анонімних витворів мистецтва.

Але Середньовіччя минуло, а про те, що шедеври посилаються їм Вищими силами у вже готовому вигляді, продовжують і сьогодні говорити безліч надзвичайно талановитих людей.

Ніка Турбіна

Ніка Турбіна (1974–2002) ― радянський вундеркінд в поезії, ― в дитинстві хворіла на астму. Вона стверджувала, що безсонними ночами чула голоси, які їй нашіптували вірші. Не вміючи писати (їй було 4 роки), вона розповідала ці вірші матері.

Надя Рушева

Ще одна молода дівчина, яка рано пішла з життя, встигла залишити свою вражаючу творчу спадщину. Йдеться про Надю Рушеву (1952–1969), ім’я якої добре знайоме багатьом. Авторка перших ілюстрацій до “Майстра і Маргарити” М. Булгакова, а також до ряду інших творів, зовсім не схожих один на одного (тут “Війна і мир” Л. Толстого, міфи Стародавньої Греції та казки О. Пушкіна), Надія говорила, що вона малює все це не самотужки, а бачить на листку малюнки і просто наводить їх олівцем!

Річард Бах

Популярний сучасний американський письменник і філософ Річард Бах (нар. 1936) також зізнавався в тому, що його найвідоміший твір “Джонатан Лівінгстон, мартин” (1970) був не вигаданий ним, а почутий з початку і до кінця та записаний.

Вольфганг Амадей Моцарт

У своєму тритомному дослідженні “Стратегії геніїв” (1998) американський вчений і тренер з нейролінгвістичного програмування Роберт Ділтс (нар. 1955) також вивчає розглянутий вище феномен. Він систематизує творчі стратегії геніальних людей (не залежно від роду їх діяльності) і підкреслює таку їхню рису, як “спілкування” з вищими силами. В якості прикладу Р. Ділтс наводить особистість Вольфганга Амадея Моцарта (1756–1791), акцентуючи увагу на тому факті, що, за словами композитора, він чув завершені музичні твори і тому записував їх без виправлень і чернеток.

Алемдар Караманов

Композитор і музикант Алемдар Караманов (1934–2007) вважається реформатором жанрів в музиці, адже він започаткував новий музичний напрям “Релігія в симфонізмі”. У своїх спогадах легендарний Михайло Казінік ― скрипаль-віртуоз, лектор-музикознавець, телеведучий, ― а також Олексій Ботвінов (який був особисто багато років знайомий з А. Карамановим), ― піаніст і народний артист України, ― котрі активно виконували і сьогодні виконують його твори, цитують слова самого композитора про те, що музику йому “диктували вищі сфери, з якими він був у постійному контакті”.

Олена Блаватська

Олена Блаватська (1831–1891), відомий релігійний філософ, засновниця Теософського товариства (США, Індія) та його філій по всьому світі, чия літературна творчість оповита багатьма таємницями, ніколи не заперечувала, що свої твори вона лише частково писала сама, в основному ж вони були їй надиктовані її духовними Учителями. Також відомо, що письменниця володіла даром ясновидіння, і є думка, що окремі уривки своїх творів вона бачила та лише переносила на папір.

Конкордія Антарова

Докладне пояснення творчого процесу надала видатна оперна співачка, а також послідовниця теософського вчення Конкордія Антарова (1886–1959), котра отримала визнання завдяки своєму тритомному роману “Два життя” (виданий 1993). Багатьом відомий той факт, що цей твір написано за дуже короткий термін, тому що його було надиктовано їй Голосом Безмовності, і він вміщав глибокі загальнолюдські істини (підкреслимо, що К. Антарова також була наділена духовними дарами ― ясновидінням і ясночутністю). У своїх записах К.Антарова пояснює процес творчості як “бесіду невидимого друга з людиною землі” (“невидимий друг” ― це Учитель або співробітник іншого світу).

З одного боку, пояснює К. Антарова, “будь-яке земне життя людини може почути і Голос Безмовності, і записати мовлення невидимого співробітника іншого світу”, але, з іншого боку, людина землі повинна володіти певними особистими якостями, щоб зуміти підтримувати цю “розмову”:

“вона повинна увійти в ті вібрації чистоти, де немає особистого користолюбства, особистого прагнення до влади і особистого сприйняття кожної людини, як однієї земної, особистої, вигідної або невигідної любові, що підкорює дух”.

І, найголовне, це Слово має бути зрозумілим для Учня, аби він правильно підніс його світу. Цікаво, що, за словами К. Антарової, таких людей землі, котрі записують слова невидимих охоронителів, є багато!

Читаючи далі, ми дізнаємося, що ці невидимі охоронителі або співробітники іншого світу не є авторами істин, які вони «надиктовують» людям землі, а є провідниками. Автори ― це Владики карми, які намагаються передати певні знання і тим самим допомогти людям. А видатні земні творці і генії (Учні) приймають ці знання і в доступній формі передають їх широким масам.

Очевидно, зараз нам навряд чи вдасться розставити всі крапки над “і” у феномені творчості, але є одна деталь, що об’єднує особистості всіх наведених вище діячів мистецтв: це виключна їхня обдарованість. Видатні композитори, художники, поети і письменники (нагадаємо, що К. Антарова була однією з найбільш відомих оперних дів свого часу), говорячи про свою творчість, завжди применшують власну роль в її створенні.

Їхня скромність, повага і навіть благоговіння перед вищими силами вражають. І йдеться не лише про знайому людську скромність. Мимоволі доходиш думки про те, що надзвичайний талант і геній дається людині разом зі здатністю “контактувати” з чимось або кимось, що лежить поза межами розуміння звичайної, пересічної людини.

Виходить, “радість творчості”, що є доторканням до великих істин, що відкриваються творцеві дивним і до кінця незрозумілим способом, йде пліч-о-пліч з “муками творчості” ― тобто тривалим та таким, що вимагає самодисципліни і величезної роботи над собою, процесом формування певних особистісних і психологічних якостей, що піднімають творця на вищий щабель морального, духовного розвитку та самовдосконалення.