Місцевошанований святий Київської єпархії Антоній (Абашидзе) в миру Давид Ілліч народився 12 жовтня 1867 року в маєтку князів Абашидзе у с. Веджіні Тифліської губернії. Після закінчення юридичного факультету Імператорського Новоросійського університету (суч. Одеський національний університет імені І.І. Мечникова) Давид Абашидзе вступив до Київської духовної академії та під час постригу прийняв нове ім’я Димитрій.
Згодом, захистивши ступінь кандидата богослов’я у 1896 році отець Димитрій вирушив до Тифліської духовної семінарії викладати Священне Письмо. Саме там вперше і перетнулися шляхи майбутнього “Батька народів” і ієромонаха Димитрія.
В семінарії панували суворі звичаї, до того ж в Російській імперії йшла примусова русифікація корінного населення. Лев Троцький в книзі “Сталін”, посилаючись на опубліковані за кордоном спогади колишніх семінаристів, які навчалися разом з Йосипом Джугашвілі, розповідає про ці події так:
“З листом подяки горійського училища в сумці, п’ятнадцятирічний Йосип вперше опинився восени 1894 року у великому місті. Тоді Тифліс налічував понад 150000 мешканців. Росіяни, які становили чверть цього числа, складалися, з одного боку, з висланих на поселення сектантів, досить численних в Закавказзі, з іншого – з чиновників і військових”.
“Викладання здійснювалось російською мовою. Більшість викладачів складалась з росіян за національністю і русифікаторів за посадою. Грузини допускались на посади вчителів тільки за умови подвійної старанності. Ректором був росіянин, монах Гермоген, інспектором – грузин, монах Абашидзе, найгрізніша і ненависна особа в семінарії”.
“Життя в школі було сумним і монотонним, – розповідає Іремашвілі, який про семінарію надав відомості раніше і повніше інших, – замкнені день і ніч в казармених стінах, ми відчували себе як арештанти, які безвинно відбували тут роки. Настрій пригнічений і замкнутий. Якщо, час від часу, юнацький темперамент проривався назовні, то він відразу пригнічувався монахами і спостерігачами. Царський нагляд над школами забороняв нам читання грузинської літератури і газет. Вони боялися нашої наснаги ідеями свободи і незалежності нашої батьківщини”.
Роки семінарської юності Сталіна
З нагоди шістдесятиріччя Сталіна радянський агітпроп дав старт черговій інформаційній кампанії, яка розповіла радянському народові сумну історію про несправедливе відрахування Йосипа Джугашвілі з семінарії за революційну діяльність.
В рамках цієї логіки у 1939 році опублікували пафосну збірку оповідань про “Великого вождя”. Серед інших в збірнику “Розповіді про Сталіна” надрукували спогади семінариста Д.Гогохія. Останній стверджував, що семінаристи жили як у в’язниці, а монах Абашидзе стежив за ними і постійно проводив обшуки. Втім, якщо відкинути оціночні епітети і не звертати уваги на радянську пропаганду, то можна почерпнути цікаву інформацію про розпорядок дня семінаристів:
“Життя в духовній семінарії було нудним і монотоннм. Вставали ми о сьомій годині ранку. Спочатку нас змушували молитися, потім ми пили чай, після дзвінка йшли в клас. Черговий учень читав молитву і заняття тривали з перервами до другої години дня. О третій годині – обід, о п’ятій годині вечора – перекличка, після якої виходити на вулицю заборонялося. Згодом йшли на вечірню молитву, о восьмій годині пили чай, потім розходилися по класах – готувати уроки, а о десятій годині – по ліжках, спати. Ми відчували себе як у кам’яному мішку”.
Далі Д.Гогохія стверджує, що нібито під час чергового обшуку інспектор знайшов у Йосипа рукописний зошит з “бунтарською” статтею. Абашидзе на найближчому засіданні семінарії оголосив про виявлені порушення і кілька семінаристів, у тому числі Джугашвілі, отримали двійки по поведінці і останнє попередження. За словами Гогохія, після цього інциденту Абашидзе продовжив чіплятися і переслідувати семінариста Джугашвілі і врешті-решт домігся його виключення:
“Лютий монах Абашидзе здогадувався чому талановитий та інтелектуально розвинений Джугашвілі вчиться на “трійки”. Він знову підняв це питання на засіданні ради семінарії, згадав наше захоплення політичними питаннями, охарактеризував керівну роль Джугашвілі у всьому цьому і домігся постанови про виключення його з семінарії”.
Злий монах Абашидзе: казка чи бувальщина?
Заразом грузинський художник Багратіоні написав картину “Виключення Йосипа Джугашвілі з духовної семінарії”. До того ж в літературному журналі “Зміна” за грудень 1939 року надрукували розгорнуту статтю “Юні роки товариша Сталіна” з аналогічним сюжетом і згаданою ілюстрацією.
Радянський журналіст Ярославський на сторінках “Зміни” стверджував, що семінарист Джугашвілі карався за систематичне порушення правил семінарії ще за три роки до відрахування. У листопаді 1996 року в журналі з’явився запис:
“Покарати тривалим карцером”. – Мною вже був уже попереджений з приводу книги В.Гюго “.
За півроку в березні 1897 року в журналі з’явився запис з резолюцією ректора призначити тривалий карцер і винести суворе попередження:
“Об 11-тій годині мною відібрана у Джугашвілі Йосипа книга “Літературний розвиток народних рас”, взята ним з “Дешевої бібліотеки”, в книзі виявився абонементний листок. Читав названу книгу Джугашвілі на церковних сходах. У читанні книги з “Дешевої бібліотеки” названий учень помічається вже 13 раз. Книга представлена мною о. Інспектору”.
29 вересня 1898 року ректору семінарії доповіли:
“о 9 годині вечора в їдальні, навколо Йосипа Джугашвілі, зібралася група, якій Джугашвілі читав несхвалені керівництвом семінарії книги, через що були обшукані учні”.
У наступному навчальному році Йосип Джугашвілі сперечався з членами інспекції під час обшуку, був нешанобливий і грубий. 16 грудня 1898 року ієромонах Димитрій знову записав:
“Зроблено було догану. Посаджений в карцер за розпорядженням о. Ректора на 5 годин. І.Д.”.
Наприкінці травня 1899 року Йосип Джугашвілі вкотре виявив неповагу ієромонаху. Викритий на читанні забороненої літератури семінарист демонстративно зробив вигляд, що не помічає Абашидзе і продовжив читання. Після того як монах поцікавився чому Йосип не встає в присутності інспектора, Джугашвілі протер очі і відповів, що нічого крім темної плями не бачить. В епілозі Ярославський підсумовує:
“Адміністратори семінарії, усвідомлюючи, що товариш Сталін став центром тяжіння кращих, найталановитіших вихованців семінарії, стежили за кожним його кроком, складали доноси на нього. Йосип Джугашвілі офіційно був звільнений зі школи за невнесення плати за навчання і неявку на іспити з невідомих обставин. Насправді причиною виключення була його політична діяльність. Він був виключений з семінарії як людина з небезпечними для царизму думками”.
Версію зі “злісним” монахом Абашидзе підтримав англійський історик і публіцист Саймон Джонатан Себаг-Монтефіоре. Англієць написав книгу “Молодий Сталін”, отримавши дозвіл президента Грузії Михайла Саакашвілі на доступ до грузинських архівів. Для російських читачів книгу переклали російською мовою і видали вважаючи, що деякі факти не були раніше відомі в російськомовному сегменті.
Однак розповідаючи про епізоди з “Темною плямою” (Абашидзе), англійський публіцист знову-таки не посилається на джерела в грузинському архіві, а повторює фрази з відомої публікації 1939 року. Ба більше, Саймон Себаг Монтефиоре висуває безпідставну версію про вигнання Джугашвілі на ґрунті сексуального скандалу:
“У травні 1899 року в журналі з’явився лаконічний запис:” Звільняється за неявку на іспити”. Як завжди зі Сталіним, все було не так просто. Сталін згодом хвалився, що був “відрахований за пропаганду марксизму”. Але, можливо, що “Темна пляма” докопався до більш пікантного, ніж грубі витівки в церкві або марксистський гурток в місті. Учні, у яких кишенькових грошей було більше, ніж у Сталіна, знімали кімнати на Святій горі, для того щоб проводити засідання гуртка вільнодумного читання. Але не будемо забувати, що це були грузинські хлопці, для яких любовні пригоди були предметом особливої гордості; цілком ймовірно, що в цих же кімнатах влаштовувалися вечірки з вином і дівчатами. Священики, особливо інспектор – “Темна пляма”, подібно англійським шкільним директорам, обстежував і місто, щоб виловлювати своїх підопічних в театрах, шинках і притонах”.
Що пов’язувало Димитрія Абашидзе і Сталіна?
Незважаючи на здавалося б достатню кількість опублікованих свідчень колишніх семінаристів, озвучені версії не дають чіткої відповіді на питання: хто і чому вигнав Сталіна з семінарії? Незрозуміло, що пов’язувало “злобного” ченця і Сталіна: дружба чи взаємна ворожнеча? В оповіданні Гогохія і статті Ярославського простежуються явні невідповідності. До того ж “лютість” інспектора Абашидзе викликає питання.
Створюється враження, що ієромонах ставився до норовливого семінариста дуже позитивно. Не без того, що навіть на більшість витівок інспектор взагалі закривав очі і тільки кричущі факти, які неможливо було замовчати, ставали предметом розгляду і подальшого покарання. Читач напевно погодиться, що 5 годин карцеру не таке вже суворе покарання для баламута і постійного порушника спокою в семінарії.
По-перше, якщо Абашидзе був такий суворий, як стверджується в оповіданнях, то чому порушника не відрахували відразу? Сталін навчався в семінарії майже протягом п’яти років, а систематичні порушення з боку семінариста фіксувалися з 1896 року.
Починаючи з 1894 року семінарист Йосип Джугашвілі щорічно звертався на ім’я ректора з проханням переведення на казенний кошт (фотокопії оригіналів документів на сайті sovdoc.rusarchives.ru):
“Вашому Високопреосвященству відомо в якому важкому становищі перебуває мати моя, під опікою якої перебуваю я. Батько мій вже три роки не надає мені батьківського піклування”.
До речі, ще під час вступу 5 вересня 1894 року юний Йосип підписав зобов’язання учнів Тифліської духовної семінарії про беззаперечне виконання вимог керівництва семінарії. Правління семінарії мало всі підстави відрахувати неслухняного семінариста в будь-який час і без будь-яких зволікань. На зобов’язанні підпис Йосипа Джугашвілі 107-ий:
“На виконання Указу Св. Синоду від 31 січня 1844 року за №45, я, що підписався нижче зобов’язуюсь беззаперечно виконувати всі вимоги семінарського начальства і встановлені для учнів семінарії правила дисципліни і підкорятися всім встановленим у семінарії порядкам, під загрозою цього ж синодального указу, негайного звільнення з семінарії за порушення цього зобов’язання”.
По-друге, в свідоцтві про закінчення четвертого класу, що завірено підписами ректора семінарії архімандрита Гермогена та інспектора семінарії ієромонаха Димитрія, вказується, що вихованець Йосип Джугашвілі успішно завершив навчання. Навіть після всіх зухвалих витівок, у тому числі епізод з “Темною плямою”, ієромонах рекомендував перевести семінариста в наступний клас:
“За визначенням педагогічного збору Правління Семінарії від 29-го травня 1899 року, затвердженого його Високопреосвященством, Високопреосвященнішим Флавіаном Архієпископом Екзархом Грузії, він, Джугашвілі Йосип, звільнений з Тифліської духовної семінарії по закінченні повного курсу навчання в IV класі і переведенні його в V клас”.
По-третє, постійно тиражована теза про відрахування Сталіна за неявку на іспити також не витримує жодної критики. Навчальний 1898/1899 рік Йосип Джугашвілі завершив з оцінками вище середнього. З понад двадцяти предметів тільки за трьома оцінка “три”, інші – “чотири” і “п’ять”.
Предмети, які читав безпосередньо Абашидзе: Пояснення Святого Письма і Біблійна історія, – оцінка “чотири”. Загалом, якби Абашидзе дійсно чіплявся до Йосипа і прагнув вигнати з семінарії, то інспектор знайшов би спосіб для зниження підсумкових оцінок.
Ну, і по-четверте, запис зроблений рукою ректора семінарії архімандрита Гермогена на звороті свідоцтва Джугашвілі про закінчення четвертого класу розставляє всі крапки над “і”:
“Зазначений в цьому свідоцтві Джугашвілі Йосип, в разі надходження на службу по духовному відомству, зобов’язаний сплатити Правлінню Тифліської духовної семінарії за навчання двісті карбованців. Крім цього Джугашвілі зобов’язаний сплатити Правлінню Тифліської духовної семінарії вісімнадцять карбованців 15 копійок за втрачені з бібліотеки семінарії книги”.
Виходячи з аналізу архівних документів можна зробити висновок про те, що навмисно Йосипа Джугашвілі з семінарії не виключали. Правління Тифліської духовної семінарії протягом п’яти років дозволяло семінаристу Джугашвілі вчитися безкоштовно, розраховуючи, що став священиком, майбутній отець Йосип погасить борг перед навчальним закладом.
Загублені з бібліотеки книги також не стали приводом для відрахування семінариста Джугашвілі. Ректор Гермоген і інспектор Абашидзе в черговий раз “закрили очі”. А міф про “злобного” ченця Абашидзе виник наприкінці 30-х років завдяки радянському агітпропу. Інші автори і навіть сучасні публіцисти підхопили цю “казку” і продовжують її повторювати до сьогодні.
Димитрій Абашидзе йде на фронт
Після самовільного уходу Йосипа Джугашвілі з семінарії Димитрій Абашидзе перебував на посаді ректора семінарії, а пізніше був посвячений в сан єпископа. Надалі будував храми у Туркестані і заклав монастир.
Першу світову війну Абашидзе зустрів в сані архієпископа Таврійського і Сімферопольського. Піддавшись патріотичному почуттю, Владика Димитрій відмовився від високого сану і рядовим ченцем пішов на військово-морську службу. Про цей вчинок Димитрія Абашидзе 20 травня 1915 року надрукували замітку в кримській газеті “Південне слово”.
Відповідно до положення Морського статуту, починаючи з 1720 року до складу екіпажів кораблів включалися священики для “відправлення служби, повчання і настанови хворих на судах”. Так, з травня 1915 року до пізньої осені отець Димитрій (Абашидзе), перебуваючи в складі екіпажу лінійного корабля “Святий Пантелеймон”, брав участь у боях біля протоки Босфор. Головне завдання російської морської бригади – не пропустити турецький флот і кораблі Німецької імперії в чорноморський порт Зонгулдак.
В жовтні – листопаді екіпаж лінкора “Св. Пантелеймон” “брав участь у бойових діях проти сухопутних частин ворога поблизу Батумі”. 49 нижчих чинів екіпажу лінкора нагородили орденом Святого Георгія, а четверо з них стали кавалерами декількох ступенів Георгіївського хреста. Після важкого бою 18 вересня 1915 року в районі порту Зонгулдак ще дванадцять унтер-офіцерів “за мужність і холоднокровність під вогнем ворожих батарей і при атаках підводного човна” стали Георгіївськими кавалерами (джерело: “Книга пам’яті. Чорноморський флот у Великій війні 1914-1918 років”).
27 жовтня 1915 року лінкор “Святий Пантелеймон” був атакований торпедою з боку німецького підводного човна “UB-7” в районі порту Варна. Однак німецька торпеда пройшла повз і обійшлося без втрат. Через рік в травні 1916-го архієпископа Димитрія, який вже повернувся до мирного життя, нагородили орденом Святого Олександра Невського.
Схиархієпископ Антоній (Абашидзе): поневіряння у роки Радянської влади
Переконавшись у доблесті команди лінкора “Пантелеймон”, а також пам’ятаючи про військове минуле корабельного священика отця Димитрія (Абашидзе), насилу віриться в правдивість розповіді семінариста Гогохія про злобність і непорядність ченця. Ну, не може бути негідником людина, яка відмовилася від привілеїв архієпископа і пішла рядовим ченцем на фронт.
Ще одна версія – припущення російського публіциста Ігоря Оболенського про те, що відносини між Сталіним і Димитрієм Абашидзе збереглися навіть в роки сталінських репресій має право на існування. Оболенський в книзі “Мемуари матері Сталіна. 13 жінок Джугашвілі” розвиває цю версію, але без посилань на першоджерела:
“У роки радянської влади колишній ректор семінарії і наділений необмеженою владою колишній семінарист підтримували відносини. Абашидзе декілька різів писав в Москву з проханням звільнити з в’язниці служителів церкви. Сталін виконував прохання священика і допомагав йому, казали і матеріально. А одного разу навіть врятував життя. Напередодні Великої Вітчизняної війни отець Димитрій перебував в Києві, де був знову заарештований. В НКВС надійшов донос на людину, яка посміла відрахувати з семінарії великого Сталіна. Але і цього разу жодних санкцій не було”.
Радянська репресивна машина “забула” й інший епізод з життя Димитрія Абашидзе. Під час громадянської війни, до взяття більшовиками Перекопу, Димитрій Абашидзе знаходився в Криму і не залишався в осторонь від Білого руху. У 1922 році пройшла хвиля арештів і розстрілів православних священиків. Головний редактор чернігівського релігійно-філософського часопису “Вѣра и Жизнь” Шумило В.В. пише:
“По кримській справі” до суду було притягнуто 73 особи – більшість духовенства Криму, у тому числі архієпископа Димитрія (Абашидзе)”.
Проте, маючи за плечима арешт, Димитрій Абашидзе в 1923 році оселився в Києві. Через п’ять років прийняв велику схиму і був названий ім’ям Антоній. За десять років, у 1933 році – знову арешт і вирок 5 років умовно.
Священик Олександр Мазирін в статті “Участь українських архієреїв в справах вищого керівництва Російської Православної Церкви у 1925-1937 рр.”, знову згадує Абашидзе, описуючи обставини смерті Київського митрополита Костянтина. У жовтні 1937 року співробітники Управління Держбезпеки України заарештували митрополита і під час допиту забили його до смерті. При цьому Абашидзе в черговий раз уникнув репресій.
У 1939 році, завдяки розтиражованим книжкам про Сталіна, ймовірно кожен мешканець Радянського Союзу знав про “злобного” ченця Абашидзе. Проте головний негативний герой оповідання Гогохія не ховався і далі мешкав в Києві.
Помер схиархієпископ Антоній (Абашидзе) першого листопада 1942 року. На згадку про нього біля входу в Ближні Печери Києво-Печерської Лаври встановлена могильна плита.
І все ж, які фактори підштовхнули Сталіна на такий алогічний вчинок: протягом багатьох років заступатися і рятувати свого колишнього вчителя? Знаючи про повне відмежування Абашидзе від усього мирського (маючи на увазі його духовну волю прийняти будь-які муки), ірраціональні дії підступного і злопам’ятного радянського диктатора просто не зрозумілі. Втім, на це питання навряд чи можна дати однозначну відповідь. Не піддаються логічному осмисленню мотиви людини, яка в принципі не виявляла жалості ані до колишніх друзів, ані до членів власної родини.