Илья Репин. Военные поселения

Повстання у військових поселеннях

У 2017 році виповнилося 200 років з дня заснування військових поселень Російської імперії на території Слобідсько-Української, Херсонської та Катеринославської губерній. Після війни 1812 року економіка Росії ослабла. В державній скарбниці не залишилося коштів на утримання надмірної армії, а скорочувати війська Олександр I не бажав. Виходом із ситуації стало створення військових поселень.

Як створювали військові поселення

У квітні 1817 року генерал-лейтенант Григорій Лисаневич, командир уланської дивізії, розквартированої в Чугуєві, оголосив царський рескрипт. Мешканці Слобідсько-Української губернії перетворювалися у військових поселян. З точки зору російських істориків, система військових поселень була на порядок більш прогресивною у порівнянні з рекрутськими наборами.

Місцеві жителі у віці від 18 до 45 років отримували казенну платню і державну землю для ведення господарства. Водночас, селяни, включаючи жінок і дітей, повинні були відбувати ще й трудову повинність. Також, поселенців зобов’язали утримувати розквартировані війська. За власний рахунок забезпечувати фуражем, харчами, надавати будинки для проживання солдатів.

Численні повстання у військових поселеннях

Насильницький перехід до системи військових поселень викликав низку селянських повстань. Перше повстання 1817 року не було масовим і його швидко припинили. В ході другого заколоту в травні 1819 року до повстання чугуївців приєдналося донське козацтво. Український історик В.Цубенко пише, що чисельність повсталих селян перевищила 28 тисяч. Придушення заколоту особисто очолив граф О.Аракчеєв.

Російський професор О.Зубов стверджує, що до 1825 року вже третину російської армії становили військові поселення. Кількість поселян російським вченим оцінюється у 750 тисяч чоловіків і жінок. Проте, збройний опір поселян на території України тривав аж до 1829 року.

Ілля Рєпін про життя військових поселян

Про життя військових поселян ми знаємо завдяки спогадам Іллі Рєпіна. Видатний художник народився в родині чугуївського солдата. І хоча на той час умови для поселян пом’якшилися, в автобіографічній книзі «Далеке близьке» детально описаний їх нелегкий побут.

Ілля Юхимович на сторінках книги не раз повертається до аналізу аракчеївщіни:

«Сама доброчинна і корисна для людства ідея, якщо вона запроваджується урядом у підвладній країні з примусу, швидко робиться божим покаранням народу. Так було і з військовими поселеннями y нас в Росії. Олександр I мав намір ощасливити власний народ, давши йому нові корисні форми життя. Він доручив встановлення цих нових форм досвідченим інструкторам. Здавалося, настане якщо не рай на землі, то вже напевно – благоденство…

Пороття непокірних і нетямущих. І ось великі ідеї гуманістів потрапляють з місця в кар’єр на випробування у виконавчі руки Apaкчeєвa. Нащадки вільного козацтва закріпачувались у муштрі. Характер простакуватого козака швидко перевиховувався у майбутнього каторжанина, виховувався зразково і множився швидко. Остроги та Сибір швидко заповнювалися штрафними солдатами».