колония Monte Verita

Monte Verita – швейцарська Мекка для революціонерів і художників

У 1900 році четверо довговолосих молодих людей, в сандалях на босу ногу, розбили на схилах мальовничого пагорба в Асконі (кантон Тічино, Швейцарія) колонію нудистів. Звістка про Monte Verità та “культурні експерименти” відразу розійшлася по країнах Старого Світу.

Культурні експерименти у Monte Verita

У колонію потягнулися актори, філософи, письменники і художники: Еріх-Марія Ремарк, Айседора Дункан, Пауль Клее, Ернст Людвіг Кірхнер тощо.

Приїжджих туристів стало так багато, а їх візити настільки заважали колоністам, що їм довелося застосувати платний вхід. За рахунок пожертвувань відвідувачів та видатних гостей комуні вдалося розширити володіння до 3,5 га, побудувати кілька нових кам’яних будинків і навіть провести електрику. Як наслідок, на місці хатинки лісорубів побудували повноцінний багатокорпусний “санаторій”.

Рекламне гасло про «Monte Verita» у туристичному проспекті за 1905 рік:

«Тут кожен може жити без примусу і бути таким, яким він є насправді».

Згодом багаті європейські ексцентрики, які не були здатні мешкати і працювати разом з членами комуни, почали скуповувати поруч від Monte Verità землю і будувати маєтки.

У Monte Verita Герман Гессе лікувався від алкоголізму

У 1907 році письменник і майбутній нобелівський лауреат Герман Гессе відправився в Monte Verità лікуватися від алкогольної залежності. Мешкав разом з поселенцями, харчувався ягодами, щавлем і горіхами. Необхідність повернення людини в лоно природи – червона лінія в його філософських творах.

Норвезький живописець Едвард Мунк також не встояв проти новомодної течії. Оголені селфі, так само як і чоловічі натури епатуватимуть громадськість протягом усієї творчості художника.

Monte Verita навіть відвідував Володимир Ленін

Завітали до «великої швейцарської родини» і російські революціонери: Володимир Ленін та Лев Троцький. Загальновідомо, що В.І.Ленін кращим місцем для політичної еміграції вважав саме Швейцарію. Історики підрахували, що Ілліч мешкав в альпійській країні загалом близько 7 років.

Хоча «Menage a trois» з Інесою Арманд у Леніна виник в Парижі, мене не залишає впевненість в тому, що це сталося саме під впливом Monte Verità. Деякі дослідники «пліткують», що терпіння Крупської було тривалим. Щоб не зашкодити справі світової революції Надія Костянтинівна публічно демонструвала дружбу з «товаришем Інесою». Однак розрив все ж відбувся через три роки.

Красномовні опубліковані листи Інеси Арманд до Леніна (грудень 1913 року):

“Розлучилися, розлучилися ми, дорогий, з тобою! І це так боляче. Я знаю, я відчуваю, ніколи ти сюди не приїдеш! Я б і зараз обійшлася без поцілунків, тільки б бачити тебе, іноді говорити з тобою було б радістю – і це нікому б не могло заподіяти біль. Навіщо було мене цього позбавляти? Ти питаєш, серджуся я за те, що ти “провів розставання”. Ні, я думаю, що ти це зробив не заради себе”.

Хто знає, як би склалася доля Росії та всіх інших пострадянських республік, якби Надія Крупська, Інеса Арманд і Володимир Ілліч мешкали б однією великою родиною. Тим часом, засновники комуни закрили колонію у 1920 році, вважаючи, що експеримент не вдався. Через 7 років «Monte Verita» придбав банкір і перетворив у spa-готель.