У березні 1921 року спалахнуло збройне повстання в Кронштадті. Моряки військової фортеці і петербурзькі робітники протестували проти політики військового комунізму, що призвела до жахливих масштабів голоду й, у тому числі, фактів канібалізму.
Головні вимоги повсталих: звільнити всіх політв’язнів з концентраційних таборів, скасувати політвідділи, надати повне право селянам на землю і дозволити кустарне виробництво. Більшовики на перемовини не погодились і 18 березня, після кількох кровопролитних штурмів, повстання придушили.
Кронштадтський заколот: втрати Червоної армії
Протягом всієї історії СРСР інформація про масштаби антибільшовицьких заколотів приховувалась, а дані про втрати Червоної армії були засекречені. Суха статистика про загиблих і поранених була доступна виключно вузькому колу військових фахівців. Однак у 1993 році в Росії ці дані все ж розсекретили та опублікували у довіднику під редакцією кандидата військових наук генерал-полковника Г. Ф. Кривошеєва.
Завдяки дослідженню військових істориків сьогодні можна оцінити, наскільки кровопролитним було Кронштадтське повстання. Так, тільки з боку Червоної армії і частин особливого призначення безповоротні втрати склали 1912 осіб, санітарні втрати – 1208, а всього – 3120 військовослужбовців. Нарком з військових справ РРФСР Лев Троцький та командарм Михайло Тухачевський навіть прийняли рішення розстріляти фортецю і лінкори хімічними снарядами.
Наказ Тухачевського про застосування хімзброї
Російський публіцист С.Бєлковський зазначає, що за часів атаки на Іпрі це був перший в Європі випадок, коли хімічну зброю застосували проти власного народу, а не під час війни. Також архівні документи свідчать про застосування Тухачевським хімзброї під час придушення селянських повстань в Тамбовській губернії.
Після рішення про застосування хімзброї в розпорядження Тухачевського виділили п’ять хімічних команд з газовими балонами.
Доктор хімічних наук Л.О.Федоров в книзі “Хімічне озброєння – війна з власним народом” пише:
“Цього ж дня інспектор артилерії РСЧА (рос. РККА) Ю.М. Шейдеман повідомив про приведення в бойовий стан хімічної роти, яка базувалася в Орловському військовому окрузі. А 24 червня М.Тухачевському доповіли вже його підлеглі про те, як розподілятимуться отримані в двох вагонах 2000 хімснарядів”.
Як Юрій Анненков сприйняв Жовтневу революцію
Про геніального художника-авангардиста Юрія Анненкова, який намалював портрет Льва Троцького, опубліковано величезну кількість інформації. Читачі, що захоплюються поезією, знайомі з його роботами – портретами видатних поетів Срібного століття. Вважається, що Ю.Анненков з натхненням сприйняв Жовтневу революцію. Мало не з задоволенням, на початку 1920-х років, створив серію кубістичних графічних портретів вождів Революції: Леніна, Троцького, Каменєва тощо. Нібито тільки пізніше, розчарувавшись в більшовицькому режимі, втік з СРСР.
Цю тезу, що зустрічається в багатьох мистецтвознавчих статтях, спростовує сам Юрій Анненков. Історія портрету Троцького і події, що передували цьому, красномовно описані в мемуарах художника.
Юрій Анненков «Щоденник моїх зустрічей»
“1920 рік. Епоха нескінченних голодних черг, «хвостів», перед порожніми «продовольчими розподільниками», епічна ера гнилої промерзлої мертвечини, запліснявілих хлібних скоринок і неїстівних сурогатів. Взимку замерзли майже всі вбиральні. Це було щось гірше голоду. Так, спершу замерзла вода, нічим було митися … Ми не милися. Ми всі, увесь Пітер, носили воду наверх і нечистоти вниз, вниз і вгору носили ми відра кожного дня. Як важко жити без вбиральні”.
Юрій Анненков про голод у Петрограді
“Надломленість та безнадійність. У чоловіків була майже повна імпотенція, а у жінок зникли місячні. Щоб жити, потрібно було битися, битися кожного дня, за градус тепла стояти в черзі, за чистоту роз’їдати руки в попелі. Рани були такі глибокі. А рани без жирів не загоюються. Подряпина гноїться. У всіх були руки перев’язані ганчірочками, дуже брудними. Виліковуватися було нічим”.
Юрій Анненков про зустріч з Троцьким
До п’ятої річниці Червоної армії у її керівників виникла ідея створити художню виставку, присвячену «героям – полководцям». Експозиція виставки повинна була покласти початок власній колекції Музею Червоної армії. При цьому Юрію Анненкову запропонували виконати портрети керівників Реввійськради і, звичайно ж, Троцького. Ось що з цього приводу пише сам художник.
“Через день у призначений час за мною надіслали з Реввійськради машину, і я відправився в “ставку”, взявши з собою все необхідне для малювання. Ставка розташовувалась у націоналізованому маєтку князів Юсупових – Архангельському. Але ще в дорозі одна річ мене здивувала: по краях дороги, майже на всій відстані між Москвою і “ставкою” – заіржавілі каркаси броньованих машин та розбитих гармат, спогади про громадянську війну, вимальовувалися зі снігових заметів. Минуло вже повних три роки з часу боїв. Іноземні дипломати і військові представники часто їздили в “ставку” до Троцького. Яке враження міг справити на них такий пейзаж? Якось в одній з наших бесід я висловив здивування з приводу настільки похмурого обрамлення дороги, що так легко усунути.
– Стратегічне маскування, – відповів Троцький, – нехай поки капіталістам здається, що у нас – повний безлад, що наша революція – не більше ніж тимчасова місцева криза, викликана військовими невдачами і що іноземним капіталістам турбуватися нема чого. От і все. Тактика, товариш! І, посміхнувшись, додав:
– Однак незабаром ця ж тактика вимагатиме зворотного маскування. Коли стане зрозуміло, що наш безлад не припиняється, але географічно розповсюджується, тоді потрібно буде зробити так, щоб капіталістичним країнам стало страшно піти проти нас. І ось, приймаючи у себе представників капіталістичного світу, Заходу, що гниє, ми будемо демонструвати їм урочисті паради, військову силу та її організованість, демонструючи гармати і танки. Час “зворотного маскування” настав вже при Сталіні і розбухає до сьогодні кожного дня до неймовірних розмірів”….