Сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль залишив про себе пам’ять, як про дотепного політика і водночас жорсткого державного діяча. Його радіозвернення транслювалися на весь світ, цитувалися і становилися афоризмами. Аристократ із старовинного роду герцогів Мальборо і прем’єр-міністр Сполученого Королівства відомий безкомпромісністю до політичних опонентів і нещадністю до ворогів Великої Британії.

У минулому військовий кореспондент, герой війни (який скоїв зухвалу втечу з полону), популярний журналіст, історик, художник, талановитий письменник і лауреат Нобелівської премії з літератури. Звершення Вінстона Черчилля до сьогодні спонукають дослідників вивчати його особистість. Масштаб обдарованості і його харизма нікого не залишать байдужими. Наскільки Вінстон Черчилль був суперечливим і непередбачуваним, настільки нижче наведені факти непослідовні і між собою не пов’язані.

Особливості дефекту мови у Черчилля

Вінстон Черчилль з дитинства мав мовні порушення. Батьки не балували майбутнього прем’єр-міністра увагою, з раннього віку вихованням сина займалася няня, а в подальшому – приватна школа (інтернат). Момент виправлення дефектів мовлення прогавили. Хлопчик погано вимовляв приголосні звуки “s” і “z”, замість “s” у нього виходило “sh”. Британці називають цей дефект – сльотава мова. (Ймовірно, ці звуки англійцям нагадують хлюпання по калюжах).

У 1897 році, розмірковуючи про завершення військової кар’єри і збираючись стати політичним діячем, військовослужбовець Черчилль звернувся до лікарів. Дефект мовлення створював серйозну перешкоду. Черчилль розумів, що політик – це перш за все майстерний оратор, а громадський діяч, що не вимовляє букви викликатиме глузування і знущання.

Лікарі не знайшли жодних фізичних відхилень. Призначене лікування здавалося на перший погляд простим, але в дійсності вимагало сили волі і старанності: “практика і завзятість допоможуть впоратися з дефектом у поодинці”.

Черчилль взявся за усунення проблеми з властивими йому завзятістю і пристрастю. Невідомо скільки днів і ночей знадобилося на шліфування власної дикції, але вже у листопаді цього ж року майбутній політик написав есе “Підмостки риторики” (оригінальна назва “The Scaffolding of Rhetoric”).

У статті розкриває деякі секрети ораторського мистецтва, говорить про вплив мовного ритму на мозок людини і наводить прийоми, що розвивають здатність говорити:

“Оратор є втіленням безлічі пристрастей. Перш ніж надихати інших будь-якими емоціями, їх потрібно пережити самому. Оратор може грати на протиріччях, але ніколи не повинен бути свідомо нещирим”.

Вінстон Черчилль не зміг остаточно подолати дефект, але поліпшив вимову і дикцію. При цьому частину “проблемних” слів намагався взагалі не використовувати в офіційних промовах. Єдине слово, яке неможливо було оминути – це “нацисти”: замість “nazis”, у Черчилля виходило “narzees” [джерело: winstonchurchill.org].

У деяких публікаціях згадується, що політик нібито ще й заїкався. Однак дослідники з міжнародної спільноти збереження історичної спадщини Вінстона Черчилля (ICS), категорично це спростовують.

І на війні є місце для шампанського

Щодня за ланчем Вінстон Черчилль випивав пінту (0,568 літра) шампанського. Pol Roger – улюблена марка ігристого вина, яке подавали в срібному кухолі. У 1946 році Черчилль зізнався:

“Я не можу жити без шампанського. У перемозі я його заслужив, а в поразці воно мені необхідне”.

У журнальних і газетних публікаціях наводяться різні цифри щодо кількості спожитого Черчиллем алкоголю. Популярний британський таблоїд The Sun, в січні 2018 року згадав дослідження, в якому стверджується, що в період з 1908 до 1965 р. Черчилль випив 42 тисячі пляшок шампанського, а також неймовірну кількість віскі, бренді і портвейну. Наскільки ці розрахунки вірні важко судити. Втім, факт зловживання Вінстоном Черчиллем спиртними напоями підтверджується джерелами, що заслуговують довіри.

У 1954 році опублікували особисті щоденники колишнього міністра внутрішніх справ США Гарольда Ікеса. Американський чиновник роками, з педантичною точністю записував усі пам’ятні події. Надалі, на стадії редагування мемуари розділили на три книги: “Перша тисяча днів. 1933-1936”, “Внутрішня боротьба, 1936-1939” і “Хмари згущуються, 1939-1941”. В щоденнику Гарольд Ікес записав:

“Президент (Франклін Рузвельт) сказав, що, на його думку, Черчилль був кращою людиною в Англії, навіть якщо він був наполовину п’яний”.

В знак поваги до Вінстона Черчилля французька виноробня Pol Roger створила шампанське Prestige Cuvée. А рада директорів виноробні прийняла рішення виготовити вінтажні пляшки Pol Roger зменшеним об’ємом, що дорівнює британській пінті.

Шампанське в нестандартних пляшках врожаю 2016 року з’явиться в магазинах у 2021 році. У похилому віці Черчилль спробував пояснити власну пристрасть до алкоголю:

“Спочатку я не любив віскі. Однак під час індійської компанії у мене був вибір між брудною водою і брудною водою з невеликою кількістю віскі. Останнє мені сподобалося більше”.

Неймовірний політичний калейдоскоп

Вінстон Черчилль нерідко переглядав свої погляди по відношенню не тільки до партійних опонентів, але й кардинально розгортав політичний вектор країни у протилежний напрямок. Вороги і друзі корони мінялися місцями по колу. Хоча, така політика в Interbellum (міжвоєнний період) характерна не тільки для Британії.

У 1920 році Черчилль назвав радянську Росію ворогом номер один. Активно просував політику військової інтервенції до повної перемоги над більшовиками. Після приходу до влади у Німеччині нацистів, Черчилль став поборником зближення Великої Британії і СРСР. Проте, Черчилля не можна назвати безпринципним політиком.

Колишній радянський посол у Великій Британії Іван Михайлович Майський в опублікованих мемуарах “Спогади радянського посла” так описує зміну політичного вектора Черчилля у 1934 році:

“Не знаю, хто був ініціатором зустрічі Черчилля зі мною, але факт, у теплий липневий вечір 1934 року ми сиділи за одним столом і розмовляли. Під час розмови Черчилль відверто пояснив мені свою позицію.

– Британська імперія, – говорив Черчилль, – для мене початок і кінець усього. Що добре для Британської імперії, – добре і для мене; що погано для Британської імперії, – погано і для мене… У 1919 році я вважав, що найбільшою небезпекою для Британської імперії є ваша країна, – тому тоді я був противником вашої країни. Зараз я вважаю, що найбільшою небезпекою для Британської імперії є Німеччина, – тому зараз я противник Німеччини… Водночас я вважаю, що Гітлер готується до експансії не тільки проти нас, але і на сході, проти вас. Чому б нам не об’єднатися в боротьбі проти спільного ворога? Я був противником комунізму і залишаюся його противником, але заради цілісності Британської імперії я готовий співпрацювати”.

Через одинадцять років, в травні 1945 року, побоюючись радянізації Європи, Черчилль доручив розробити таємний план раптового удару по радянським військам. Головна мета – відтіснити Червону армію з території Західної Європи, хоча б до лінії поділу річок Одер-Нейсе. Наступ планувався на 1 липня 1945 року, а таємний план назвали “Операція немислиме”. В останній момент члени “військового кабінету” відрадили від наступу. Бліцкриг був неможливий, а тривала Третя світова війна в плани Черчилля не входила.

Фобії Черчилля

Вінстон Черчилль зміцнив власну репутацію лідера воюючої країни завдяки радіозверненням до британської нації. Сучасні британські політики досі докладно розбирають його промови, вивчають голосові проекції, ритм мови і особливості інтонацій. На піку ораторської майстерності, напередодні Другої світової війни, у Вінстона Черчилля виникла нова проблема – пародонтоз і випадіння зубів. Британського політика знову охопив ірраціональний страх “втратити обличчя” через погіршення дикції.

У 1939 році для першого лорда Адміралтейства спроектували спеціальний верхній зубний протез, який вільно знімався і ставився. Створений за спецзамовленням протез допоміг зберегти дикцію. Черчилль настільки високо оцінив майстерність дантиста, що нагородив його лицарським званням.

З того часу у Черчилля з’явилася нова фобія: страх втратити зубний протез, тому особистому секретареві було доручено постійно носити з собою запасний дублікат протеза. У липні 2010 року саме цей дублікат верхнього зубного протеза реалізували на аукціоні Keys за 15200 фунтів стерлінгів.

Черчилль – нещадний державний діяч

Репутація Черчилля, як безжального державного діяча підтверджувалася неодноразово. У грудні 1910 року мігранти-соціалісти зухвало пограбували ювелірний магазин у Східному Лондоні. За кілька тижнів співробітники Скотленд-Ярду вистежили і заблокували грабіжників в будинку на Сідні-стріт. Між грабіжниками і полісменами протягом декількох годин йшов бій із застосуванням автоматичної зброї.

Міністр внутрішніх справ Вінстон Черчилль особисто керував поліцейською операцією. У якийсь момент будівля зі злочинцями загорілася. Доказів про навмисний підпал немає, проте Черчилль заборонив команді пожежників гасити пожежу. Заблоковані терористи згоріли заживо. Членам слідчої комісії Черчилль, з властивою йому іронією, пояснив своє рішення:

“Я подумав, що краще дозволити будинку згоріти, ніж витрачати гідні британські життя на порятунок цих лютих негідників”.

У 1943 році через неврожай в британській колонії Бенгалія виник голод. Тим часом, британці побоюючись вторгнення японських військ, застосували тактику «випаленої землі». Британські заборони і розпорядження тільки погіршили ситуацію в колонії. В результаті, за різними оцінками, померло кілька мільйонів людей.

Махатма Ганді (лідер руху за незалежність Індії) в знак протесту і підтримки голодуючих оголосив особисте голодування. Черчилль у відповідь на термінові телеграми з проханням відновити постачання продовольства, відправив телеграму віце-королю Індії Арчібальду Вейвеллу з зустрічним питанням: “якщо їжа настільки мізерна, чому Ганді ще не вмер”?

З опублікованих у 1973 році особистих щоденників Арчібальда Вейвелла відомо, що письмовий запит про негайну продовольчу допомогу Черчилль проігнорував. Так описує події Арчибальд Вейвелл:

“Вінстон надіслав мені злісну телеграму, щоб запитати, чому Ганді ще не вмер! Він жодного разу так і не відповів на мою телеграму про продовольство”.

Не здійснений кіносценарист

У 1929 році британські консерватори зазнали поразку на виборах. Вінстон Черчилль подав у відставку з посади канцлера казначейства і відправився в тур Північною Америкою. На одному зі світських раутів політик познайомився з Чарлі Чапліним. Випадкове знайомство перетворилося в міцну багаторічну дружбу.

Черчилль зізнався акторові, що розмірковує написати кіносценарій про Наполеона і бажає, щоб імператора зіграв особисто Чаплін. Опальний політик написав комедійний скетч про Наполеона, який приймає ванну і продемонстрував коміку. Невідомо чому цю ідею не реалізували. Ймовірно, Чаплін не повірив у “сценарний талант” Черчилля.

Втім, після першої відмови Черчилль руки не склав. У 1934 році підписав контракт на суму в 10 000 фунтів стерлінгів з британським магнатом для створення кіносценарію про Першу світову війну і короля Георга V. На жаль, цей фільм також не дійшов до кінотеатрів. Хоча, цілком можливо, якби Черчиллю вдалося завершити задумане, він став би знаменитим кіносценаристом.

Черчилль – професійний муляр

Про Черчилля, як про художника написано безліч статей, але було у нього ще одне невеличке хобі. У вільний час політик заспокоював розхитані нерви зведенням стін: йому в буквальному сенсі подобалася професія муляра. Більш того, Черчилль підтвердив кваліфікацію і став членом Об’єднаного союзу мулярів Британії. Серед будівельних досягнень Черчилля – власноруч зведена стіна з червоної цегли уздовж садиби “Чартвелл”, а також побудовані басейн і ставок для золотих рибок.

Чарлі Чаплін під час світового турне з прем’єрою фільму “Вогні великого міста” відвідав Черчилля в його заміській резиденції “Чартвелл”. Після обіду актор виявив неабиякий інтерес до захоплень політика. Прогулюючись садом вздовж побудованої цегляної стіни, Чаплін поцікавився, чи важко було її звести. “Я покажу вам, як це робити, і ви зможете робити це через п’ять хвилин”, – відповів Черчилль і відразу взяв кельму і почав класти цеглу.