Військова історія США в армійських інструкціях

Військові історики, вивчаючи мистецтво військової справи, зазвичай публікують результати своїх досліджень у вигляді аналізу передумов, що викликали війну між тими чи іншими країнами. Детально описують театр військових дій, кількісний і якісний склад збройних сил. Намагаються відобразити об’єктивно події минулих битв. При цьому, як правило, подробиці буднів окремого військовослужбовця, якщо звичайно, це не полководець або не герой війни, не згадуються.

Сформувати думку про те, що думали солдати в певну епоху, які у них були страхи та упередження, над чим вони сміялись або які проблеми хвилювало цивільне населення, орієнтуючись на академічні історичні дослідження практично неможливо. Звичайно ж, деяке уявлення про “емоційну складову” за певний відрізок історії можуть сформувати мемуари полководців, військових кореспондентів та інших учасників подій, що опублікували власні спогади про війну.

Однак, на моє переконання, для того, щоб об’єктивно уявити собі образ солдата або звичайного громадянина країни, де йде війна, а також оцінити (зрозуміти) їх поведінкові фактори, найбільш корисними буде прочитати інструкції військового часу.

Армійські інструкції США на всі випадки життя

Усі ці пам’ятки і розпорядження, що друкувалися для армії та цивільного населення несуть в собі такі дивні подробиці, яких не зустрінеш навіть в автобіографічному романі. Наприклад, у Сполучених Штатах за часів Другої світової війну армійські чиновники створили просто неймовірну кількість інструкцій, пам’яток, путівників, рецептів та інших друкованих збірників, як для солдатів армії США, так і для цивільних осіб. Більш бюрократичного підходу не зустрінеш в жодній іншій країні світу, навіть у педантичній Німеччині.

Карткова система розподілу у США

Після атаки Японії на Перл-Харбор економіку Америки перевели на “військові рейки”. В країні можливостей поступово стала відчуватися нестача товарів широкого вжитку, а спроби державного стримування цін призвели до їх остаточного дефіциту. У травні 1942 року Управління з цінних паперів США заморозило ціни на товари повсякденного попиту, починаючи з цукру та кави.

Книга раціонів

Звичайно, Дядько Сем не вводив таку жорстку карткову систему, як у СРСР, але певні обмеження все ж застосували. Так, для кожної американської родини були виготовлені спеціальні книги з жетонами (Ration Books), що регламентували яку кількість бензину, цукру, м’яса, шовку, взуття або нейлонових панчіх може придбати середньостатистичний американець.

Найбільш поширений “страх” для пересічного американця у ці роки – залишитися без машини. І якщо палива і запчастин для потреб цивільного населення більш-менш вистачало, то з шинами була просто біда. Річ у тім, що із захопленням Японією Голландської Ост-Індії, постачання каучуку в Америку скоротилося на 90%. Виходом із ситуації став загальнонаціональний збір гумових виробів.

Франклін Рузвельт закликав американців здавати державі гумові вироби, які відслужили свій термін. У спеціальних пунктах приймалися і діряві гумові чоботи, і зіпсовані садові шланги, і “лиса” гума, і навіть гумові шапочки для басейну.

Особливості карткової системи США

Члени комісій на місцях вирішували, хто з цивільних осіб дійсно не може обійтися без палива і без шин. У разі позитивного висновку, комісія давала дозвіл на купівлю не більше п’яти шин для однієї машини. Трохи пізніше, з 1 січня 1942 року уряд США заборонив національному автопрому виробляти цивільні моделі автомобілів.

Далеко не всі американські громадяни були законослухняні. У країні знову “розквітла корупція” і з’явився “чорний ринок”. Там, де застосовуються обмеження, завжди знайдуться особи, які бажатимуть їх обійти. Тому, у 1943 році за зловживання у системі карткового розподілу, американська феміда запровадила одночасно і грошовий штраф у $ 10 000, і кримінальне покарання. Це обмеження було чинним до серпня 1945 року.

Кулінарна книга: рецепти в умовах війни

Військові чиновники не оминули увагою навіть таку сферу, як кулінарія. Заповзятливі американці у 1942 році опублікували куховарську книгу для домогосподарок, в якій рецепти складені виходячи з убогого “карткового раціону”. Судячи з усього, назву придумували теж військові, тому куховарську книгу так і назвали: “Перемога за американськими жінками” (The Victory binding of the American woman’s. Cook Book). Окремий розділ військово-кулінарних рецептів присвятили десертам:

“Складні десерти недоречні у воєнний час. Частіше використовуйте свіжі фрукти, крекери та сир. Прості десерти, такі як заварний крем, морозиво або пудинг можуть бути виготовлені з екстрагованого меду, кленового або кукурудзяного сиропу “.

Проте, кращим прикладом військово-епістолярного жанру є друковані збірники для солдатів армії США, присвячені країнам – союзникам і звільненим територіям. Втім, їх не можна назвати і збірниками – це повноцінні путівники з інструкцією: як повинен поводити себе військовослужбовець армії США в тій чи іншій країні. Агітаційні збірники з подробицями розповідали про чисельність населення країни, про історію її культури, про гастрономічну кухню тощо.

Інструкція для американських солдатів в Австралії

У 1942 році американський агітпром опублікував на 54-х сторінках книгу «Інструкції для американських військовослужбовців в Австралії». У невелику брошуру аси пропаганди умістили максимум інформації, у тому числі статистичні цифри про кількість споживаної яловичини на душу населення (середній австралієць на той час споживав в два рази більше яловичини, ніж американець).

На сторінках книги додали карту та інформацію про тривалість морського переходу (приблизно три – чотири тижні). Автори застосували типово маркетинговий підхід – опублікували відгуки американських військовослужбовців про австралійців:

«Всі американці, які спілкувалися з австралійцями, говорять про них, як про одних з найбільш дружніх хлопців у світі, мають чудову фізичну форму і вони гарні бійці».

Ну, який же ти солдат без інструкції?

Не забули автори брошури пожартувати над австралійцями. З гумором висловилися щодо примусової виборчої системи Австралії, де кожен громадянин зобов’язаний голосувати на виборах.

«Уяви це! Країна, яка хоче, щоб всі її громадяни проголосували»!

Також, чиновники War and Navy Departments вважали за необхідне роз’яснити американським військовослужбовцям про якість австралійських спиртних напоїв:

«Як щодо випити? В Австралії важко знайти міцний алкоголь, тому ви, ймовірно, будете вживати пиво і вино».

Інструкція для солдатів США у Великій Британії

Цього ж 1942 року військове відомство опублікувало посібник про «особливості британців». На сайті національного музею «Друга світова війна» (м. Новий Орлеан, штат Луїзіана) наведена інформація про чисельність військового контингенту США на території Великої Британії.

Більшість військових баз розташовувалися у Шотландії та в графстві Корнуолл. При цьому, наприкінці війни на англійських базах проходило службу близько 1,5 мільйона американських військовослужбовців. Для багатьох американських солдатів ознайомлення з традиціями мешканців Туманного Альбіону виявилося справжнім культурним шоком

«Британці не знають, як зробити добру чашку кави. Ви не знаєте, як зробити добру чашку чаю».

На 38-ми сторінках брошури є як смішні тези, так і повчальні, що змушують поглянути на події воєнного часу під різним кутом зору. Розбіжності в ментальності англійців та американців були настільки значні, що в інструкцію внесли додаткові правки і перевидали у 1943 році.

«Якщо вас запрошують у британський дім, не вживайте багато іжі. Демонструючи гостинність, британська родина може втратити пайку продуктів, розраховану на тиждень».

У розділі «Британські жінки на війні» акцентується увага американських солдатів на тому, що жінки Великої Британії воюють з повною самовідданістю і самопожертвою.

«Не зафіксовано жодного випадку дезертирства з боку жінок-військовослужбовців, навіть на лінії вогню. Тому, якщо ви бачите дівчину в хакі, будьте впевнені, що свою польову форму і відзнаки вона отримала не за в’язання шкарпеток».

Хоча, на мою думку, найбільш емоційно яскравим і цікавим є розділ, присвячений економії та ощадливості. Ще за мирного часу більшість продуктів Британія імпортувала. А за роки війни британці навчилися жорсткої економії і не витрачали даремно те, що доставляли морські конвої з величезними труднощами.

«Британські моряки гинуть доставляючи продукти і паливо. І коли ви з легкістю “спалюєте бензин”, їм буде здаватися, що ви проливаєте кров цих моряків, а коли ви безглуздо вживаєте їжу, ви даремно витрачаєте життя їх моряка».

Інструкція для американських солдатів у Франції

У 1944 році Військовий департамент США опублікував «кишеньковий путівник” під назвою «Париж і міста північної Франції». Головна ідеологічна складова цієї брошури – розвіяти забобони американських солдатів до французів. У більшості американців найпоширенішою думкою була впевненість, що французи «занадто швидко капітулювали перед Німеччиною у 1940 році».

Ця книга бодай і написана військовими і для військових, але більш нагадує туристичний путівник. На 90 сторінках видання левова частка матеріалу присвячена пам’яткам культури, традиціям, і звичайно ж, французькій кухні.

А такими, змученими, у 1944 році побачив американських солдатів відряджений до Парижа художник журналу Life Флойд Девіс, як то кажуть, без ретуші, бравади та військової пропаганди.

Армійські інструкції США в арабських країнах

Для військового контингенту, що прибував у країни арабського світу головний заклик – ладити з місцевим населенням. У 1943 році напутнє слово для американців, які вирушали до Іраку виразилося в гаслі:

«Американський успіх або невдача в Іраку цілком може залежати від того, чи стануть іракці американськими солдатами чи ні».

Зі сторінок брошури військові експерти і психологи не тільки радили американським військовим дотримуватися етичних норм арабського світу, а й в буквальному сенсі благали зробити все можливе, щоб завоювати довіру місцевого населення.

«Ставтеся з честю і повагою до іракця та його родини і у вас буде сильний союзник. Будете ставитися з неповагою і ви створите непохитного ворога».

Солдат, ні кроку без інструкції!

У разі, якщо солдат загубився або раптом у нього виникли непередбачувані труднощі в чужій країні, у кожного військовослужбовця в кишені був спеціальний вкладиш з текстом арабською мовою. Франклін Рузвельт опосередковано звертався до представників арабських народів надати допомогу пред’явникові цього вкладиша.

Залишається тільки дивуватися, чому американська армія і пропаганда геть забули про свої ж інструкції у 2003 році, під час вторгнення в Ірак. Що могло змінитися в системі американського агітпрома за 60 років? Втім, можливо, що головотяпство генералів і нехлюйство виконавців характерні не тільки для нашої армії.