Наприкінці 2005 року відділ мистецтв і антикваріату Скотленд-Ярду відкрив кримінальне провадження за фактом масштабної афери з предметами мистецтва. А вже в березні наступного року британські слідчі отримали ордер на обшук приватних володінь на півночі Великої Британії. У типово англійському будинку з червоної цегли біля болота, полісмени виявили піч для плавки срібла і десятки античних скульптур.
Під час досудового слідства слідчі встановили, що власник маєтку 47-річний Шон Грінхал власноруч виготовив і продав 120 підроблених предметів мистецтва. Серед постраждалих від дій майстра фальсифікацій виявилися галереї, відомі аукціони і навіть музеї світового значення.
Аферисти від бога: сімейний підряд Шона Грінхала
Найбільше приголомшує той факт, що Шон не мав мистецтвознавчої або художньої освіти, а був самоуком. Майстерний фальсифікатор перечитав гори книг з образотворчого мистецтва. Переглядаючи наукову літературу Шон розшукував інформацію про втрачені артефакти та предмети мистецтва. І тільки після цього, визначившись з темою для майбутньої підробки, приступав до створення “загубленого шедевра”.
Як виявилося, у злочинній схемі розповсюдження підробок були задіяні батьки Шона: 82-річна мати на ім’я Олів Грінхал і 83-річний батько – Джон Грінхал, а також рідний брат.
Британське правосуддя не було занадто суворим. Шона Грінхала суд засудив до чотирьох років і восьми місяців тюремного ув’язнення, а батьки афериста взагалі отримали символічні терміни. У матеріалах слідства фігурувало, що злочини відбувалися протягом 17 років. При цьому розмір збитків від продажу фальшивок визначили у 850 тисяч фунтів стерлінгів.
Тим часом, існує думка, що аферист насправді займався підробкою предметів мистецтва більше 30 років і створив їх на десятки мільйонів доларів. Так, деякі епізоди злочинної діяльності Шона Грінхала стали надбанням громадськості тільки після його звільнення.
Пікантність ситуації і в тому, що незважаючи на мільйонні прибутки від реалізації підроблених предметів мистецтва, батьки Шона продовжували користуватися державними соціальними субсидіями. Побут родини аферистів був досить скромний, а у вільний час члени ОЗУ вживали дешевий сидр перед телевізором.
Мистецтво обманювати: принцеса Амарна
Однією з найбільш прибуткових афер Шона Грінхала стала підробка артефакту з Єгипту, яка нібито датується 1350-м роком до нашої ери. У 2003 році родина Грінхал запропонувала музею Болтона (північна Англія) викупити у них статуетку єгипетської принцеси. 20-ти дюймову фігурку (за легендою це була одна з дочок фараона Ехнатона), Шон майстерно створив з алебастру за три тижні. А для досягнення необхідного кольору та ефекту старіння, вимочував її в чаї і натирав брудом.
Незважаючи на простоту інструментаріїв, творіння Шона виявилося настільки шедевральним, що музей, без зайвих застережень, викупив статуетку за 439 тисячі фунтів стерлінгів (близько $670 тисяч).
Для створення красивого провенансу Шон підробив і зістарив листи свого прадіда, який нібито придбав “принцесу Амарна” на аукціоні-розпродажі майна “Silverton Park”, що відбувся у 1892 році. У цьому каталозі частина лотів тільки перелічена, без опису і без зображень, чим і скористався аферист.
Як розкрили аферу Грінхала
Підставою для початку слідчих дій стала підозра про підробку ассирійських барельєфів. Спочатку все йшло гладко. Три барельєфа, що нібито датуються 600 роком до нашої ери, співробітники Британського музею у 2005 році атрибутували як справжні. Однак, після того, як два барельєфа відправили в аукціонний дім “Bonhams”, штатний експерт аукціону виявив явну фальшивку.
По-перше, вуздечка коней була “нетиповою” у порівнянні з іншим такими зображеннями на раніше відомих ассирійських барельєфах. По-друге, клинописний напис містив орфографічну помилку. Ну, і по-третє, Шон Грінхал полінувався створювати нову легенду і вдруге використав трюк з каталогом “Silverton Park”. Співробітники Британського музею зателефонували у відділ мистецтв та антикваріату Скотленд-Ярду і кримінальну родину заарештували.
Як підробили кераміку Поля Гогена
Чому афери з предметами мистецтва були так вдалі? Як уже згадувалося раніше, Шон Грінхал постійно перечитував літературу з історії мистецтва. Вишукував у життєписі тих чи інших художників і скульпторів спірні моменти, що дають підставу “дограти ситуацію”. Швидше за все, саме під час перечитування опублікованих особистих листів Поля Гогена, до Шона прийшла геніальна ідея створити статуетку “Фавн”.
З опублікованих щоденників митця відомо, що напередодні від’їзду у Панаму, Поль Гоген дозволив дружині забрати з паризької майстерні частину картин і кераміки. Надалі Метте їх продала у Копенгагені.
Гоген всесвітньо відомий своїми картинами, а його роботи по кераміці і дереву “відійшли на другий план”. Тому, навіть відразу після смерті художника, мистецтвознавцям так і не вдалося скласти реєстр його ранніх робіт. А яка кількість кераміки пройшла через руки дружини і близьких друзів художника, не візьметься стверджувати жоден мистецтвознавець.
У 1997 році керамічну скульптуру під назвою “Фавн” на аукціоні “Sotheby’s” реалізували за 125 000 доларів. Придбав “роботу Гогена” Чиказький інститут мистецтв. Якби не арешт Шона Грінхала, дотепер, в одному з найпрестижніших музеїв США, експерти і відвідувачі вивчали б творчість Поля Гогена по фальшивому експонату.
Прекрасна принцеса: спірне походження портрету Леонардо да Вінчі
Відсидівши Шон Грінхал опублікував мемуари і зробив сенсаційну заяву. За словами британського фальсифікатора, портрет прекрасної принцеси, що раніше вважався як робота Леонардо да Вінчі, Шон нібито намалював з продавчині супермаркету у 1978 році.
Найсмішніше, що атрибуцію картини Леонардо да Вінчі “Прекрасна принцеса” здійснював Мартін Кемп — професор з історії мистецтв Оксфордського університету. Саме Мартін Кемп атрибутував іншу картину зі спірним авторством Леонардо да Вінчі “Спаситель світу”.
Втім, Мартін Кемп не здався і на захист власного реноме опублікував додаткову статтю під назвою “Леонардо да Вінчі. Прекрасна принцеса. Помилки, проблеми та припущення”, в якій спростував твердження Шона Грінхала та інших опонентів. Якщо стисло, то Мартін Кемп на доказ власної позиції наводить такі тези:
“якщо відомо, що Леонардо ніколи не працював на пергаменті, то навряд чи фальсифікатор обрав би для підробки Леонардо да Вінчі настільки нехарактерну техніку виконання. Немає ніякої економічної доцільності підробляти роботу Леонардо да Вінчі, а потім продавати її на аукціоні “за копійки”, як малюнок невідомого художника”.
Йдеться про те, що спочатку портрет “Прекрасна принцеса” був проданий вдовою швейцарського реставратора у 1998 році, як робота невідомого німецького художника. Таким чином, Мартін Кемп продовжує наполягати на власній точці зору – це портрет Бьянки Сфорца руки Леонардо да Вінчі.
У статті професор Оксфордського університету додатково наводить аргументи на користь версії про вирваний портрет з книги, що перебувала у Варшавській національній бібліотеці.
Крім цього, міланський експерт, доктор мистецтвознавства, професор Женевського університету Христина Геддо, у 2012 році здійснила власне незалежне дослідження портрету. Її експертний висновок (37 сторінок) має досить цікаві подробиці.
Один з постулатів, що говорить про те, що портрет намалював саме Леонардо да Вінчі – це «аргумент лівші». Паралельне штрихування, що виконане лівою рукою на портреті Бьянки Сфорца ідентичне штрихуванню на малюнку Леонардо «Вивчення людини у профіль» (малюнок зберігається у Британському музеї).
Підсумовуючи, не варто зубоскалити з приводу промахів і помилок експертів. На захист мистецтвознавців, які не виявили підробки Шона Грінхала, може заступитися сам Поль Гоген. У листі до Піссарро від 30 січня 1885 року Поль Гоген написав:
“Ви вважаєте, що в галузі мистецтва все йде на краще. Я вважаю, ви помиляєтеся, мистецтво піде в зворотному напрямку. Усі стануть талановитими так само, як зараз усі грамотні”.
Видатний митець вважав, що з розвитком цивілізації співвідношення (відсоток) талановитих особистостей буде збільшуватися. Єдине, що не зміг передбачити Гоген – цинічні фальсифікації з предметами мистецтва з боку талановитих людей майбутнього.