Наприкінці ХІХ століття полтавський селянин Степан Задорожний у пошуках заробітку і кращого життя переїжджає в Читу. Влаштовується чорноробом в Читинських майстернях Забайкальської залізниці. У 1898 році в родині Задорожних народжується старший з п’яти синів на ім’я Федот. Через три роки – син Микола, ще через два – Петро. Всього в родині з’явиться 5 синів і одна дівчинка.

Незважаючи на небагате життя, батьки зробили все від них залежне, щоб надати дітям освіту. З різницею в кілька років хлопчаки вчилися в Читинській художньо-промисловій школі. Побожні батьки виховували дітей у православних традиціях. Цілком природно, що четверо братів обрали професію іконопису. Після жовтневих подій старші брати, слідом за родиною батька, емігрували в Маньчжурію.

Російський професор Крадін М.П., який досліджував творчість російських художників у китайській еміграції пише, що тільки в одному Харбіні до 1945 року налічувалося 27 православних храмів! І кожний потребував художнього розпису стін та нових ікон.

Микола Задорожний

Микола Задорожний з 1924 року писав іконостаси для церков, а також опанував портретний живопис. Брав участь у відновленні Токійського Воскресенського собору, зруйнованого землетрусом в 1923 році. Заново створив іконостас і розписав стіни. До речі, в 1945 році, щоб уберегти собор від американських бомбардувань і повторного руйнування, парафіяни пофарбували стіни храму в чорний колір. У 1947 році Микола Степанович емігрував до США і оселився в Маямі. Написав ще сотні ікон для храмів Детройта, Вашингтона, Торонто, Ванкувера та Сіетлу.

Петро Задорожний

Петро Степанович в 1933 році був висвячений у сан диякона. Прослужив багато років в харбінському Будинку милосердя і також писав ікони. Разом з Миколою оформив найбільший в Харбіні Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. Будівництво собору (після пожежі дерев’яної споруди 1918 року) тривало понад 10 років і завершилося у 1941 році. Знову відбудований кам’яний храм вміщував дві тисячі парафіян. У харбінскому журналі “Рубіж” критики схвально відгукнулися про роботу братів Задорожних, назвавши їх продовжувачами школи Віктора Васнецова! Однак під час «культурної революції» Мао Цзедуна більшість православних храмів в Китаї зруйнували…

Василь Задорожний

Важкою виявилась доля молодшого брата – Василя Задорожного. У 1945 році, після поразки Японії, Василя заарештували співробітники СМЕРШу. Відбувши 10 років у радянських таборах, Василь Степанович мешкав у Караганді, згодом йому дозволили переїхати у Ленінград. У 1975 році, вже перебуваючи у Спілці художників, він домігся дозволу емігрувати до братів у США.