Константин Миклашевский

Фатальна доля нащадка Великих київських князів

У 1904 році в старовинній дворянській родині Миклашевських стався сімейний скандал. Один з трьох синів на ім’я Костянтин, після закінчення Олександрівського ліцею (м.Санкт-Петербург), відмовився від кар’єри в МЗС і вступив до Імператорського петербурзького театрального училища.

Костянтин Миклашевський – театральний режисер

Батько родини пригрозив залишити сина без спадщини і вигнати з дому. Проте, 19-річний юнак у своїх намірах був непохитний. Поряд з цим записався на додатковий курс у Консерваторію, вважаючи, що майбутньому театральному режисерові необхідно вміти писати музику.

Батьки ще довго не могли примиритися з акторською професією сина. Покоління Миклашевських – це військові аристократи, які ведуть своє коріння із роду князя Мстислава!

Родина володіла кількома маєтками, у тому числі, садибою «Приютне» в Аркадії (м.Одеса). Поряд з родовим маєтком у с. Біленьке (Запорізька область) їм належало кілька заводів. Дітям щоліта надавалися грошові кошти для закордонних подорожей. Юні спадкоємці шикували на модних курортах. У будинку прислужували лакеї і кухар з Парижа.

Тим часом, Костянтин користувався тільки двома кімнатами, у яких був окремий вхід в квартиру батьків із внутрішнього двору. При цьому, майбутній театральний режисер подорожував Європою виключно в третьому класі, опановував мови і культуру європейських націй. Відвідував бібліотеки, музеї, вивчав архітектуру.

Варто відзначити, що хоча дитинство Костянтина Михайловича пройшло в Україні (уродженець м. Києва, 20.05.1885), чималий період його життя до еміграції пов’язаний з Санкт-Петербургом. З міста на Неві відправився на фронт у Першу світову війну. У цьому ж місті, напередодні Жовтневої революції, опублікував низку наукових праць з історії італійської комедії. Грав в театрі Музичної драми.

Знайомство Миклашевського з Людмилою Ейзенгардт

Під час громадянської війни два роки мешкав в Одесі і працював режисером в Народному театрі. Додатково підробляв читаючи лекції з історії театру. На одній з лекцій познайомився з молоденькою студенткою Людмилою Ейзенгардт, яка згодом стала другою дружиною Миклашевського. Зі спогадів Людмили відомо, що в Одесі Костянтина Михайловича утримувала тільки хвора на онкологію мати.

У 1920 році, після повернення в Петроград, Миклашевський поставив сатиричну п’єсу Максима Горького «Роботяга Словотеков». Головний герой – недалекий хамуватий начальник, який будує блискавичну кар’єру. Театральну постановку через три дні заборонили як контрреволюційну. Втім, і сама п’єса письменника жодного разу не видавалася.

“Чорти лілові” – улюблена лайка Максима Горького

У ці роки Максим Горький серед близьких друзів виправдовувався, що жанр комедії не для нього:

– Причепились видавці, чорти лілові: напиши і напиши! Не мого розуму ця справа, я людина важка.

Деяку частину фамільних коштовностей Костянтину Михайловичу вдалося зберегти і потайки вивезти до Франції у 1925 році. Скромність і розсудливість К.Миклашевського виявилися і в еміграції.

Представник стародавнього роду не став витрачати кошти від реалізованих діамантів. У перші ж дні влаштувався працювати статистом на кіностудії. Працюючи за копійки, цілеспрямовано вивчав специфіку знімального процесу. Також перетворив власне хобі – вміння фотографувати у додатковий заробіток. Згодом, відкрив антикварну крамницю на Rue du Faubourg Saint-honore.

Konstantin Mic – сценічний псевдонім Костянтина Миклашевського

Людмила не пробачила чоловікові подружню зраду і через два роки повернулася в СРСР. Хоча Миклашевський благав її залишитися. Обіцяв взяти на себе повне утримання колишньої дружини. На той час Костянтин Михайлович вже грав головні ролі у французькому і німецькому кінематографі. З урахуванням складності вимови прізвища, сценічне ім’я актора скоротили до Konstantin Mic.Афіша кінокартини “Прощання” 1930 року (оригінальна назва «Abschied»), де Костянтин Миклашевський зіграв роль другого плану.

Доля “Агуті” (родинне прізвисько Людмили Ейзенгардт)

Таке незвичайне прізвисько, взяте з “Таємничого острова” Жюля Верна, Людмилі надав Костянтин Миклашевський, ще під час спільного життя в Петрограді. Про той період життя Міклашевських згадується в опублікованих щоденниках Катерини Лівшиць.

У 1938 році Людмилу заарештували і присудили 10 років таборів. За рік до цього розстріляли її другого цивільного чоловіка. Через багато років Миклашевську реабілітували, вона мешкала в комуналці, отримувала соціальну пенсію 35 карбованців і померла у злиднях в 76 років.

Життя Костянтина Михайловича трагічно обірвалося в грудні 1943 року. Лягаючи спати, ця дивовижна людина, просто забула перекрити вентиль газової плити в паризькій квартирі.