Інфляція – неминучий супутник будь-якої економіки. Різноманітні економічні школи трактують інфляцію в якості і позитивного, і негативного фактору для розвитку економіки. У цій публікації ми не будемо осмислювати нудні макроекономічні чинники, що призводять до інфляційних процесів. Набагато цікавіше розглянути способи подолання гіперінфляції на наочних історичних прикладах.
Втім, варто розібратися і чому російський імператор Павло I наказав спалювати асигнації, надруковані за часів Катерини II. З якої радості Михайлу Ломоносову знадобилося 3 тонни мідних грошей і для чого в Голландії твердою валютою визнали морські мушлі. Також варто з’ясувати, хто змусив французьких солдатів замість грошей використовувати гральні карти.
Михайло Ломоносов: нагорода за Оду Єлизаветі Петрівні
У 1769 році з легкої руки імператриці Катерини II в Російській імперії з’явилися паперові гроші. Спочатку процес друкування асигнацій контролювався Сенатом, а персональну відповідальність за їх кількість ніс генерал-прокурор. Гроші випускалися під забезпечення двох банків: санкт-петербурзького і московського. В якості розмінного фонду в кожному банку розмістили по 500 тис. рублів міддю, золотом і сріблом.
До речі, за двадцять років до подій про які йдеться, М.В.Ломоносов, після написання хвалебної Оди на честь Єлизавети Петрівни, царським благоволінням був нагороджений 2000 рублів. Паперових асигнацій ще не було, а золоті монети, у тому числі єлизаветинські імперіали були, як то кажуть, в дефіциті.
Деякі історики вважають, що, найімовірніше, Ломоносову вручили грошову винагороду мідними монетами. З урахуванням того, що загальна вага двох тисяч мідних рублів (дрібними монетами) складала б близько трьох тонн, то в такому випадку, їх везли вченому кількома возами.
З 1796 року розпочали карбувати мідну монету вартістю 16 рублів, вага якої складала один пуд (близько 16,3 кг). Однак виробництво такої великої монети виявилося занадто трудомістким. В результаті випуск 16-ти рублевої монети призупинили.
Великий Князь Георгій Михайлович: каталог російських монет
Більш докладно про російські монети XVIII – XIX століть можна прочитати в монографії Великого Князя Георгія Михайловича “Монети царювання Катерини Великої», виданої у 1905 році.
Помилки грошової реформи Катерини II: знецінення асигнацій
Непомірні військові витрати, а також злодійство фаворитів і нескінченні бали при дворі російської імператриці призвели до нестачі коштів у скарбниці. Друкарські верстати працювали без зупинки. Наприкінці 90-х років XVIII століття державний обмін паперових асигнацій повністю припинили. При цьому подушну подать збирали виключно мідними грошима. Паперові асигнації відмовлялися приймати навіть збирачі податків. Саме тому археологи і шукачі скарбів досі знаходять тайники з мідними монетами, які стосуються періоду царювання Катерини. Через гіперінфляцію паперових асигнацій навіть «дешеві» мідні монети були в дефіциті.
Наприкінці царювання Катерини II, станом на листопад 1796 року, в обігу перебувало нічим незабезпечених паперових асигнацій на суму 158 мільйонів рублів. А сукупний зовнішній і внутрішній борг Російської імперії перевищив 200 мільйонів рублів, що дорівнювало трьом річним бюджетам країни. [Джерело: Ю.Власов «Павло I – коронований тиран або освічений реформатор?”].
Павло Перший: «божевільна» економічна політика
Тим часом, імператор Павло Перший, якого деякі історики описують як неврівноважену і істеричну особу, одним з перших своїх указів заборонив безконтрольне друкування асигнацій. 18 грудня 1797 року всі випущені катерининські асигнації визнали як офіційний борг російської скарбниці. [Джерело: В.Бурлачков «Розвиток грошової системи та грошові реформи в Росії і СРСР”].
Імператор Павло прийняв божевільне, з точки зору його сучасників, рішення, але цілком осмислене, виходячи з основ макроекономіки. Самодержець і «самодур» розпорядився переплавляти палацові столові сервізи в срібні монети. Паперові асигнації масово викупалися у населення за рахунок царських цінностей і спалювалися на Двірцевій площі.
Публіцист Борис Башилов в книзі «Павло Перший і масони» стверджує, що всього було викуплено і спалено асигнацій на суму понад 5 мільйонів рублів. Як наслідок, вартість решти асигнацій значно зросла.
Як гральні карти замінювали гроші
Проблема нестачі готівки – золотих монет була характерна для багатьох колоніальних імперій. Аналогічні труднощі відчувала французька колонія на території сучасної Канади. Такі фактори, як віддаленість від метрополії і постійна затримка морських караванів, створювали готівковий дефіцит. Для кардинального вирішення валютної проблеми, у тому числі видачі платні, головний інтендант колонії в 1685 році застосував нестандартний підхід.
Французьким солдатам почали видавати гральні карти з особистою печаткою і підписом інтенданта. Останній власноруч робив помітки на «сорочці» карт, вказуючи їх грошовий еквівалент. Після прибуття морського корабля з Франції, інтендант викуповував у солдатів раніше роздані карти, розплачуючись золотими монетами.
Ця система настільки прижилася, що вже в 1714 році в обігу перебувало карткових грошей на суму 2 мільйони ліврів. Природно, що і зросла кількість умільців, які підробляли гроші – гральні карти. Фальшивомонетників не зупиняла навіть загроза бути повішеними.
Незважаючи на всі недоліки, “грально-карткова система” проіснувала понад півстоліття. Згодом голландці перейняли досвід французів і під час нідерландської колонізації Гвіани використовували гральні карти замість золотих монет.
Історія валюти каурі: інфляція морських мушель
У деяких країнах Африки та Океанії в якості основного платіжного засобу впродовж декількох століть використовувалися мушлі морських молюсків під назвою «каурі». При цьому «Центральний банк» грошей – каурі знаходився на Мальдівських островах.
Аборигени в буквальному сенсі носили гроші на шиї, для зручності створюючи з мушель молюсків довгі намиста. Великі покупки здійснювалися кошиками, кожен з яких містив до декількох тисяч мушель. Європейські купці теж вважали каурі твердою валютою. Навіть на біржі в Амстердамі гроші-каурі мали власне котирування і обмінювалися на гульдени.
Зрештою економіку аборигенів “підірвали” португальці, голландці та англійці, які маючи можливість купувати схожі раковини в Полінезії і біля берегів Бразилії, переміщали їх «контрабандою» на Мальдівські острови та узбережжя Африки. [Джерело: Цись В.В. «Історія грошей і грошового обігу Росії»].
Спритні європейські торговці «надували» аборигенів розплачуючись за рабів і слонову кістку «контрафактними каурі». Фактично «освічені работорговці» створили надлишок «грошової маси» каурі.
Знов-таки, щоб побороти інфляцію остров’янам лише потрібно було спалювати кораблі работорговців, але це була б вже інша історія. Проте, гроші-каурі на островах використовувалися аж до початку XX століття.