Леди повесток не ждут

Леді повісток не чекають

З перших днів Першої світової війни сотні тисяч британців призвали на фронт. При цьому наприкінці війни ця цифра збільшилася до 4 мільйонів. Дефіцит трудових ресурсів, що виник негативно відбився на економіці країни. Щоб ліквідувати брак робочих рук і заповнити вакансії в базових секторах економіки, і особливо у сільському господарстві, уряд Великої Британії пішов на нечуваний крок. У 1915 році створили громадську організацію під назвою «Жіноча сухопутна армія» (Women’s Land Army – WLA).

Аж до початку ХХ століття англійський імператів накладав низку соціальних, юридичних та політичних обмежень по відношенню до жінок. Йдеться і про неможливість отримання вищої професійної освіти, і про обмеження майнових та виборчих прав. Тому створення WLA, основною метою якої було замінити призваних чоловіків жінками, стало революційним кроком для британського суспільства. Як наслідок, в англійських публікаціях можна зустріти наступну тезу:

«Перша світова війна надала британським жінкам такі права, які раніше для них були недоступні».

Крім виконання допоміжних військових обов’язків (телефоністи, зв’язківці, комірники, кухарі тощо), британських жінок масово стали залучати до робіт на фермах і лісозаготівлях. У січні 1918 року «Жіноча сухопутна армія» отримала свій власний журнал – «The Landswoman».

Перше видання журналу «The Landswoman», січень 1918 р.

Жіноча мода на службі у війни

Завдяки існуванню WLA на користь жінок завершилися запеклі дебати на предмет: чи дозволяти британським леді одягати штани. Спочатку в комплект жіночої польової уніформи входила тільки спідниця. Стандартний норматив зазначав, що від землі край спідниці не повинен підніматися вище 9 дюймів (близько 22 см). Можете собі уявити, наскільки було «зручно» пересуватися по пересіченій місцевості дощовою осінню, у мокрих шинелі і спідниці подовженого крою. Про укорочені спідниці, а тим паче про брюки леді тільки мріяли.

Стрімку модернізацію уніформи «Жіночої сухопутної армії» можна спостерігати на сторінках згаданого журналу. Вже у квітні 1918 року для WLA рекламували жіночий одяг та взуття у стилі мілітарі.

Журнал «The Landswoman», квітень 1918 р.

Втім, соціальні зміни, викликані війною торкнулися багатьох напрямів індустрії краси. У 1915 році на ринку США з’явилася компанія «Maybelline» з косметикою для щоденного використання. На іншому боці Атлантичного океану – в консервативній Британії стало прийнятним використання пудри і олівця для очей навіть жінками з робітничого класу.

Водночас, поступове укорочення довжини спідниці і рукавів сукні призвело до виникнення в липні 1915 року бритви «Milady Decolletee» від корпорації «Gillette». Рекламний слоган минулого століття звучав так [«The hairless ideal. Women and their body hair». Susan A. Basow. Lafayette College]:

«Найбезпечніший і найгігієнічний спосіб придбання гладкої пахви».

Реклама станка для гоління «Milady Decolletee Gillette».

У грудні 1916 року після низки невдалих наступів на позиції Німецької імперії і величезних втрат на Західному фронті, британське командування вирішило відправити до Франції жіночий підрозділ. За задумом генералітету, британки мали вивільнити 12000 солдатів, що проходили службу на «другій лінії».

Терміново сформували Жіночий Армійський Допоміжний Корпус (WAAC). А за рік, у грудні 1917 року у Франції вже перебувало 9000 жінок-військовослужбовців [Джерело: «The vital role of women in the first». Sarah Paterson. Imperial War Museums].

Армійський Допоміжний Корпус, 22.05.1918 р.
Фото: Імперський військовий музей.

Єлизавета II – радіоведуча та військовий автомеханік

Єлизавета ІІ (майбутня королева Великої Британії) також не могла залишитися осторонь від соціальних змін, що відбулися. У 1939 році, у 13-річному віці дівчинка стала благати батька дозволити їй вступити в Королівські збройні сили. Природно, що батько заборонив.

Не маючи можливості боротися з ворогом (нацистською Німеччиною) на фронті, юна леді вирішила використати невгамовну енергію на ідеологічному фронті. У 14 років Єлизавета організувала власну радіопередачу для дітей і підлітків патріотичної спрямованості. Тим часом, навіть працюючи радіоведучою вона наполегливо йшла до своєї мети.

Нарешті, після досягнення 18 років (у 1944 році), успішно склавши іспити, Єлизавета поповнила ряди британської армії, отримавши посаду автомеханіка вантажівки №230873 у складі Допоміжної транспортної служби.

Історія Жіночого армійського корпусу США

В Америці першу спробу узаконити перебування жінок у діючій армії зробив командувач Джордж Вашингтон у 1775 році (період війни за незалежність США). Генерал Вашингтон пролобіював білль, що легітимізував посади польових медсестер. Їм офіційно призначили грошове утримання розміром двадцять п’ять центів за один робочий день. Тоді більшість жінок допомагали армії в якості волонтерів, але таку діяльність у суспільстві не вітали. Межа між жінками-добровольцями і маркітантками була практично непомітною, що породжувало пересуди.

Дивно, але піонерами з масового призову жінок в армію США стали командири військово-морських сил. Приказка жінка на кораблі – до біди, це не про американців. Поки в сухопутних військах йшли дебати щодо можливості призначення жінок на посади польових хірургів, деякі леді вже проходили службу у морській піхоті. Всього за роки Першої світової війни в Корпус морської піхоти зарахували 13000 жінок. Дами носили форму єдиного зразка і мали військові звання. [Джерело: «Special Studies.The Women’s Army Corps» by Mattie E. Treadwell].

Жінки-військовослужбовці в Корпусі морської піхоти США (Франція).

У Другу світову війну кількість жінок, що бажали піти на фронт зашкалювала. В одному тільки Чикаго добровільне товариство «Ліга оборони» налічувало 17 тисяч членів. Тому американці були змушені піти шляхом британців і створити Жіночий армійський корпус (The Women’s Army Corps – WAC).

Овета Калп Гобі.

Першим керівником WAC US призначили Овету Калп Гобі, яка в подальшому дослужилася до звання полковника. І якщо під час Першої світової війни леді, як правило, виконували в армії допоміжні функції, то в Другу світову війну вже воювали нарівні з чоловіками.